fbpx
Життєві історії
Одного разу мама попросила мене допомогти батькові прибрати на дачі, яку вони вирішили продати. Ми пів дня вигрібали сміття і серед купи сміття і мотлоху, я знайшла скриньку, в якій було два листи для мене. Всі ці роки мама старанно їх від мене приховувала. У той момент у мене не було ніяких слів, адже рідні люди мене зрадили. Батьки продали все і поїхали, а я на той час уже розлучилася і знімала кімнату, тому що на більше не вистачало

Я народилася і виросла в хорошій, навіть можна сказати благополучній родині, мама з татом працювали на заводі, коли мені було 6 років у мене з’явилася сестричка Іринка, яку і батьки, і я дуже любили. Ще в дитинстві у мене з’явилася мрія – стати лікарем. Сказавши про це мамі, вона мене похвалила і сказала, що для того, щоб вступити до медінституту, потрібно добре вчитися, щоб скласти іспити.

Усі наступні роки я старанно йшла до своєї мрії, головним захопленням для мене були книги і навчання. Звичайно, це принесло свої плоди. Закінчивши школу із золотою медаллю, я разом з мамою поїхала вступати до медичного університету в обласне місто. Здавши всі іспити мені сказали їхати додому і чекати листи про зарахування, якщо листа не буде, то, на жаль.

Я чекала лист кожен день, але його не було, в середині серпня мама сказала, що дзвонила з роботи в університет, там сказали, що я не пройшла, не вистачило балів, але можна спробувати на наступний рік поступати ще раз.

Мама замість того, щоб мене підтримати, пізніше сказала, що напевно я не досить розумна, щоб вступити. Після, звичайно, були розповіді про те, що трієчниця з мого класу поступила і хтось ще там, але мені було вже все паралельно, я просто днями сиділа в кімнаті і дивилася в стіну. Заспокоював мене батько, він постійно говорив, що можна пізніше поступити, і я вирішила вступати на наступний рік, але не вийшло.

За цей рік я влаштувалася працювати в магазин, щоб не сидіти у батьків на шиї. За роботою я геть забула про навчання. Згодом я вийшла заміж, але мій шлюб був невдалим. З чоловіком я прожила майже 10 років, але нічого доброго, крім зіпсованого здоров’я, я не отримала і в результаті ми таки розлучилися.

Тим часом підросла моя молодша сестра Іринка. Їй пощастило вдало вийти заміж, вони з чоловіком вирішили жити за кордоном і батьки разом з нею виїхали у Канаду. Ірина завжди була для моїх батьків улюбленою донькою, а я так, просто. До того ж, я випадково дізналася, що я тоді таки поступила в медичний університет, але мама приховала від мене цей факт.

Одного разу мама попросила мене допомогти батькові прибрати на дачі, яку вони вирішили продати. Ми пів дня вигрібали сміття і серед купи сміття і мотлоху, я знайшла скриньку, в ній 2 листи з медичного університету.

У першому листі йдеться, що я поступила і зарахована як найкраща з абітурієнтів, мене просять приїхати написати заяву, в другому листі просять, якщо я передумала, то потрібно приїхати і забрати документи. Я схопила листи і до батька, він опустив голову і сказав запитати у матері. Того вечора була серйозна розмова, мені просто мама сказала: «Так я їх заховала, а що ти хотіла, щоб я дала тобі можливість поїхати вчитися, а за Іриною хто б дивився? Я і в університет їздила, і заяви від твого імені написала».

У той момент у мене не було ніяких слів, адже рідні люди мене зрадили. Батьки продали все і поїхали, а я на той час уже розлучилася і знімала кімнату, тому що на більше не вистачало.

П’ять років тому я познайомилася з Олексієм, ми зійшлися, він був одружений, але дружина, народивши дитину, злякалася відповідальності і втекла, написавши відмову від дитини. Його дочці Аліні вже 8 років, вона називає мене мамою, адже коли ми познайомилися, їй було 2 роки.

Чотири роки тому я влаштувалася в великий гіпермаркет, їздити далеко, але платять більше, 3 роки тому ми розписалися, і я удочерила дівчинку, на розписі були тільки друзі та батьки Олексія, які називають мене дочкою, мої ж батьки, коли побачили фото в соцмережі написали коментар: «Дуже гарний хлопець, дуже його шкода, що таку дружину вибрав, сподіваємося він одумається».

Побачивши це, свекруха порадила мені видалити коментар і сказала: «Забудь, дитинко, не ображайся на них, вони ще одумаються».

А я і не хочу, щоб вони опам’ятовувалася, після того, як вони зі мною поступили, я про них навіть чути не хочу. Я не можу зрозуміти, як так можна було вчинити з рідною людиною, зі своєю дочкою?

Фото ілюстративне – reading.com.ua.

You cannot copy content of this page