Побачила в лікарні літню пару і це змінило моє уявлення про світ
Одного разу, моя мама дуже сильно захворіла, що лікувати її довелося в лікарні. Я намагалася кожен день приходити в лікарню і відвідувати її. За матеріалами
Одного разу, коли я прийшла до мами, побачила, що в її палату поклали стареньку бабусю. Їй було близько дев’яносто років. До неї кожен день приходив її чоловік. Він також виглядав досить старшим і ледь – ледь пересував ногами.
Він приносив їй невеличкий пакунок з їжею. Ще як в старі добрі часи стандартний набір. Це була проста їжа, яку він готував самостійно: перетерте яблуко в невеликій баночці, варене куряче філе, дрібно нарізане, щоб старенька могла це все пережувати. Адже в її віці, зуби вже не такі міцні, як в молодості.
Коли я їх бачила разом, то завжди помічала, що вони мовчать. Створювалося таке враження, що вони зовсім не розмовляють, а розуміють один одного і без слів. Він постійно тримає її за руку. Так міцно, як тільки можна. Складається таке враження, що він настільки боїться її відпустити, що якщо він її відпустить, то вона вже ніколи до нього не повернеться.
Ця старенька так ніжно дивиться на свого чоловіка, що її почуття і так очевидні. Відразу можна помітити, які сильні почуття у цієї пари. Здавалося, що вони готові віддати все, що є в цьому світі, щоб завжди проводити час разом і не відпускати один одного. В їх очах був вогник, який яскраво горів. Це був вогник справжнього кохання один до одного, який здається, ніколи не згасне.
Після одного візиту в лікарню до мами, я думала про цю пару. І у мене нахлинула мудра думка. Чому зараз молодь у нас не така, як ці двоє старших людей? Я помітила, що зараз ми такі, що зовсім не цінуємо один одного. Часто сваримося, розходимося по різних дурницях. І не розуміємо, що це ми самі винні в тому, що у нас з кимось не зійшлося. Адже створюємо самі собі проблеми, постійно когось в цьому звинувачуємо.
Часто буває таке, що через власну дурість можемо назавжди втратити людину, а потім все життя мучимося без неї.
В молодості ми не відчуваємо важливість своїх відносин, а починаємо їх цінувати, коли ми вже старше. Тоді ми розуміємо, що більшу частину життя вже прожили.
Адже нам треба зрозуміти одну просту істину. Це – поважати людину, яку ми любимо. Адже ми можемо прожити все своє життя з нею, а потім перейти поріг молодості і озирнутися. Там ми можемо побачити те, що за всі ті роки, прожиті разом, у нас не було і такого, щоб наша підтримка і повага зігрівала душу нашої улюбленої людини. Ми побачимо, що в багатьох моментах, ми не цінували свою любов і відносини так, як повинні були. Все це ми зрозуміємо, коли буде пізно і тому, будемо надолужувати всі ці моменти і речі в старості. А також, ми будемо шкодувати про те, що не робили цього раніше.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
