Ранок у Станіслави розпочався активно, з кількох дзвінків по роботі. Справи потребували термінового вирішення, то ж Станіслава, поспіхом п’ючи каву, думала, як краще зробити, щоб все встигнути. В ліжечку мирно посопуючи, спав її трирічний син. І хоч як не хотілося жінці його будити, все ж мусила, бо залишити дитину не було з ким. Єдиним виходом був садочок, який знаходився в другому кінці міста.
Станіслава вийшла заміж за свого однокласника вісім років тому. Коли вони з Дмитром вирішили побратися, обом було по двадцять два роки, якраз закінчили університет. Дмитро був з дуже заможної родини, то ж коли він оголосив своїм батькам, що хоче одружитися з своєю однокласницею Станіславою, вони відразу були проти. Адже дівчина була бідною, за їхніми мірками.
Дмитро завжди слухав маму, але цього разу вирішив зробити все по-своєму. З Станіславою вони просто розписалися, а батьків уже поставили перед фактом. Марія Григорівна, мати Дмитра, була дуже незадоволена вчинком сина, але зрозумівши, що в результаті може взагалі його втратити, вирішила про людське око прийняти невістку.
Щоразу, коли Станіслава приходила в гості до свекрухи, відчувала її нелюбов до себе. Але заради спокою в сім’ї терпіла. Молоде подружжя винайняло квартиру, щоб не жити разом з батьками. Дмитро працював в бізнесі, який започаткувала його мама. Марія Григорівна колись майже десять років працювала закордоном, а коли повернулася, відкрила мережу невеликих магазинів з будматеріалами.
Станіслава теж не сиділа, склавши руки. У дівчини був талант у всьому бачити красу, то ж вчилася вона в столиці на дизайнера. Повернувшись додому після навчання, роботи за спеціальністю Станіслава не знайшла, то ж вирішила відкрити невеликий квітковий магазин. Її букетики були настільки красивими і оригінальними, що зараз її бізнес почав приносити непоганий прибуток.
Три роки тому у Станіслави і Дмитра народився синочок. Та квітковий бізнес вимагав від Станіслави постійно бути в курсі справ, то ж на таку розкіш, як декретна відпустка, жінка розраховувати не могла. Залишала дитину то на маму, яка періодично приїжджала до неї з села, то на свою рідну сестру, поки та не вийшла заміж. Навіть пробувала найняти няньку, але залишати дитину з чужою людиною Станіславі не дуже хотілося.
То ж одного разу, коли ні мама, ні сестра не змогли залишитися з дитиною, Станіслава переступила через себе і зателефонувала свекрусі з проханням побути з онуком кілька годин.
– Ти не мама, а мачуха, – відрізала їй Марія Григорівна. – Як ти можеш заради грошей залишати власну дитину з чужими людьми.
Свекруха і цього разу навідріз відмовилася допомогти, мотивуючи це тим, що з дитиною має бути мама. Того дня Станіслава на роботу не пішла, відмінивши усі важливі зустрічі. Можливо, вона б і прислухалася до слів свекрухи, але Марія Григорівна в свій час, щоб заробити грошей і мати все те, що вона зараз має, залишила сина з своєю мамою не на кілька годин, а на довгих десять років. То ж роздавати подібні поради їй не дуже личило.
Але Станіслава і цього разу вирішила мовчати і нічого не говорити чоловікові, який теж зранку до ночі пропадав на роботі. Вони обоє дуже мріяли придбати власну квартиру, то ж працювали, не покладаючи рук.
Станіслава обдзвонила усі дитячі садочки в місті і таки знайшла один, куди погодилися взяти її сина. Правда, дошкільний заклад знаходився в другому кінці міста, але, добре, що хоч так. Тепер щодня вони прокидаються на годину раніше, щоб все встигнути. А Марія Григорівна нещодавно завела собі собаку, каже, що їй сумно…
Фото ілюстративне – aleteia.
