Теплого вересневого дня усі сусіди чули розмову на підвищених тонах на подвір’ї Сидоренків. Обурювалася Ганна, дочка Ірини.
– Йди геть звідси, ти давно мені не тато. Де ти був стільки років? Коли здоровий був, ми тобі непотрібними стали. А тепер, як занедужав і втратив сили, то до нас повернувся?
Ігор стояв на колись такому рідному подвір’ї і справді виглядав дуже погано. Говорити нічого не міг, бо хвороба дуже його підкосила. Хотів хоча би присісти, але донька його навіть на поріг не пустила.
Ігор родом з іншого району, але одружився тут, у Вербовому, і цей дім вважав своїм, бо сам, своїми руками його і збудував.
Одружилися з Іриною молодими, двоє дітей народилося. Ігор руки золоті мав, все вмів зробити. І серце добре. За свою роботу грошей не брав, то люди, щоб віддячити, наливали чарчину. Так і причастився Ігор до оковитої.
Потім усі чоловіки з села почали їхати на заробітки, то й Ігор з собою покликали, бо справді, руки золоті мав чоловік. Почав добре заробляти, грошей додому привозити, хату таку збудував таку, що на все село.
З Іриною життя спочатку було мирним, спокійним, але потім, все частіше у їхньому спілкуванні переважали нескінченні непорозуміння. Всі тільки чекали, щоб Ігор на роботу поїхав, грошей заробив.
Та одного разу Ігор з роботи не приїхав. Хлопців попросив, щоб ті передали Ірині, що йде він від неї. Діти уже школу закінчили, тепер у них своє життя скоро розпочнеться. А він нарешті зустрів жінку, яка його розуміє і любить. То ж хоче трохи пожити для себе.
Ірина дуже побивалася, та не так за Ігорем, як за його грошима. І хоч діти вже виросли, без чоловікових заробітків було їм дуже важко.
Ігоря не було 10 років. Його старший син за цей час поїхав працювати у Польщу, дочка вийшла заміж, зятя привела на подвір’я, господарюють собі.
Ніхто не чекав, що Ігор з’явиться, та ще й такий немічний.
Ганна не запропонувала татові зайти з дороги до хати, нагодувати чи дати, принаймі, стакан води.
Натомість не вгавала:
– Йди, звідки прийшов. Для тебе тут місця немає, йди до тої, якій ти 10 років гроші віддавав. Що, як захворів, вигнала тебе? Немічний ти став їй не потрібний?
Донька і справді говорила правду, та це зараз немало ніякого значення. Все, що було потрібно батькові, прилягти з дороги, бо справді дуже погано себе почував.
Мами вдома не було, дочка на поріг не пустила. Зібрав Ігор останні сили і поїхав в рідне село, де народився. Жила там у нього сестра. Коли Марія побачила свого брата – не впізнала. Прийняла, в лікарню поклала, та не врятувати не змогла. Через три дні Ігор пішов у зaсвіти.
Виходить, приїхав Ігор, щоб попрощатися. Останніми словами його було:
– Передайте дітям, що я їх дуже люблю. Нехай простять, якщо зможуть.
Фото ілюстративне – tribunapracy.
