fbpx
Життєві історії
Одного разу Ігор з заробітків не приїхав. Хлопців, які поверталися в село, попросив, щоб ті передали Ірині, що йде він від неї. Діти уже школу закінчили, скоро у них своє життя розпочнеться. А він нарешті зустрів жінку, яка його розуміє і любить. Ірина дуже сумувала, та не так за Ігорем, як за його грошима. Чоловіка не було 10 років, повернувся, коли занедужав

Теплого вересневого дня усі сусіди чули розмову на підвищених тонах на подвір’ї Сидоренків. Обурювалася Ганна, дочка Ірини.

– Йди геть звідси, ти давно мені не тато. Де ти був стільки років? Коли здоровий був, ми тобі непотрібними стали. А тепер, як занедужав і втратив сили, то до нас повернувся?

Ігор стояв на колись такому рідному подвір’ї і справді виглядав дуже погано. Говорити нічого не міг, бо хвороба дуже його підкосила. Хотів хоча би присісти, але донька його навіть на поріг не пустила.

Ігор родом з іншого району, але одружився тут, у Вербовому, і цей дім вважав своїм, бо сам, своїми руками його і збудував.

Одружилися з Іриною молодими, двоє дітей народилося. Ігор руки золоті мав, все вмів зробити. І серце добре. За свою роботу грошей не брав, то люди, щоб віддячити, наливали чарчину. Так і причастився Ігор до оковитої.

Потім усі чоловіки з села почали їхати на заробітки, то й Ігор з собою покликали, бо справді, руки золоті мав чоловік. Почав добре заробляти, грошей додому привозити, хату таку збудував таку, що на все село.

З Іриною життя спочатку було мирним, спокійним, але потім, все частіше у їхньому спілкуванні переважали нескінченні непорозуміння. Всі тільки чекали, щоб Ігор на роботу поїхав, грошей заробив.

Та одного разу Ігор з роботи не приїхав. Хлопців попросив, щоб ті передали Ірині, що йде він від неї. Діти уже школу закінчили, тепер у них своє життя скоро розпочнеться. А він нарешті зустрів жінку, яка його розуміє і любить. То ж хоче трохи пожити для себе.

Ірина дуже побивалася, та не так за Ігорем, як за його грошима. І хоч діти вже виросли, без чоловікових заробітків було їм дуже важко.

Ігоря не було 10 років. Його старший син за цей час поїхав працювати у Польщу, дочка вийшла заміж, зятя привела на подвір’я, господарюють собі.

Ніхто не чекав, що Ігор з’явиться, та ще й такий немічний.

Ганна не запропонувала татові зайти з дороги до хати, нагодувати чи дати, принаймі, стакан води.

Натомість не вгавала:

– Йди, звідки прийшов. Для тебе тут місця немає, йди до тої, якій ти 10 років гроші віддавав. Що, як захворів, вигнала тебе? Немічний ти став їй не потрібний?

Донька і справді говорила правду, та це зараз немало ніякого значення. Все, що було потрібно батькові, прилягти з дороги, бо справді дуже погано себе почував.

Мами вдома не було, дочка на поріг не пустила. Зібрав Ігор останні сили і поїхав в рідне село, де народився. Жила там у нього сестра. Коли Марія побачила свого брата – не впізнала. Прийняла, в лікарню поклала, та не врятувати не змогла. Через три дні Ігор пішов у зaсвіти.

Виходить, приїхав Ігор, щоб попрощатися. Останніми словами його було:

– Передайте дітям, що я їх дуже люблю. Нехай простять, якщо зможуть.

Фото ілюстративне – tribunapracy.

facebook