fbpx
Життєві історії
Одного разу чоловік приїхав додому з дипломом, забрав речі, пригорнув дочку і сказав дружині: – Я йду від тебе, Маріє, назавжди. Тому що покохав іншу. А ти сильна та розумна жінка, ти зрозумієш мене. Потім Марія дізналася, що Петро вже давно водився з жінкою років на десять старшою за нього. Така світська дама й забрала у неї Петра, навіть не замислюючись над тим, що у нього є дочка. Але все різко змінилося вже через рік, тоді різні плітки стали ходити по селу про Петра

Тоді був весняний теплий ранок. Яскраво світило тепле сонце, люди щиро посміхалися весні і одне одному, хоча всі зранку поспішали по своїх справах.

Того весняного ранку біля дверей залізничного вокзалу лицем до лиця зустрілися батько та дочка.

На хвилину обоє зупинилися, донька мовчала, а батько мовив:

– Чув, що у тебе весілля скоро, ти заміж виходиш, можливо, і мене запросиш на святкування?

– Ні, ніякого запрошення не буде, забудься, – ні на секунду не замислюючись та не сумніваючись, відповіла дочка та швидко зникла за великими старими дверима.

А вже через тиждень Ярина виходила заміж, всі запрошені гості були в захваті від весільної сукні, яку подарував їй вітчим. А весь цей час батько ходив навколо кафе, в якому проходило пишне весілля та сміялися, веселилися гості.

Люди бачили, що чоловік хвилюється, але не могли допомогти йому нічим. Тому що знали про цього чоловіка все, як він відмовився від дружини та своєї рідної доньки.

20 років тому Петро та Марія познайомилися. Ходили по селі завжди разом, як лебідь з лебідкою.

Марія була дуже щасливою дівчиною, вона вважала, що зустріла рідну та дорогу людину на все життя, яка ніколи не підведе та не покине.

Незабаром Петро запропонував Марії одружитися. Сімейне життя почалося з неприємностей. Виявилося, що одного кохання для Марії зовсім мало, потрібні були ще й гроші, вона хотіла достатку в домі. А новоспечений чоловік заробляв зовсім мало, а вчитися далі, щоб отримати гарну роботу, Петро аж ніяк не хотів, йому середньої освіти було досить. Але згодом вони дізналися, що скоро стануть батьками, бо Марія чекає дитину.

Петро прийняв рішення і вирішив зробити їй подарунок і погодився вступити до університету. Дружина була неймовірно щасливою, нарешті вона побачила, що чоловік подорослішав і зрозумів, що тепер йому потрібно дбати про 2 людей. Марія народила гарненьку дівчинку, дуже схожою на свого татуся, наче дві каплі води.

Зі столиці Петро приїхав з подарунками для рідних людей. Чого тільки не було в його сумках для маленької дочки: одяг і брязкальця, маленькі сукні, ляльки.

– Як тільки дізнався про донечку, я на радощах скупив майже весь магазин, – зізнався він радісно Марії.

Минав час, чоловік їздив на сесії та працював, дочка підростала. Грошей не вистачало ще більше, та Марія, як сумлінна та хороша дружина, чоловікові ніколи не набридала. Вона розуміла, що йому теж зараз важко, потрібно трошки зачекати і у них все налагодиться. Вона відкладала та економила кожну копієчку, щоб вистачало на все, поки Петро навчається.

– Щаслива ти, Маріє, – заздрила подруга, – Ось ще пів року і твій коханий чоловік Петро матиме диплом, влаштується на шикарну роботу, житимеш, як справжня панянка в добрі та розкоші.

Але не так склалося. Одного разу чоловік приїхав додому з дипломом, забрав речі, поцілував дочку і сказав дружині:

– Я йду від тебе, Маріє, назавжди. Тому що покохав іншу. А ти сильна та розумна жінка, ти зрозумієш мене.

Потім, через деякий час, Марія дізналася, що Петро вже давно водився з жінкою років на десять старшою за нього. Така світська дама й забрала у неї Петра, навіть не замислюючись над тим, що у нього є дочка. Мало того, вже через рік спільного проживання, вона, вдосталь награвшись, залишила свого нового коханого.

Петро згодом повернувся в рідне село, “як у воду опущений”. Таким він з’явився на порозі Марії.

– Прости мене, якщо зможеш, дуже тебе прошу, давай забудемося мою помилку, – попросив він колишню дружину.

– Навіть чути цього не хочеться, – відповіла вона і закрила перед ним двері.

Відтоді колишній чоловік Марії почав жити в селі. Різні чутки про нього ходили, і в кожному з них була своя правда – за двома зайцями погнався, жодного не спіймав. Потрібно було дружини та доньки триматися.

А Марія тим часом розгледіла щире кохання в очах вірного друга. Він завжди був поруч і ні на що не претендував – допомагав, давав слушні життєві поради. Просто кохав багато років свою колишню однокласницю, а сам так і не одружився. Втім за два роки вони одружилися, у них з’явився син.

Вітчим став для доньки Марії прикладом справжнього батька – люблячого, доброго, уважного. Коли дівчинка подорослішала і зрозуміла все доросле життя, вона стала називати вітчима татом. Вона була щаслива, що мама знайшла свою щасливу жіночу долю після того, як їх покинув батька. Тому дуже поважає її другого чоловіка.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook