Зараз мені 60 років, і я хочу розповісти історію, яка сталася багато років тому, мені тоді було всього 26 років. Тоді і стався випадок, який змінив мене і все моє життя.
Справа в тому, що я ніколи не хотіла мати дітей. Я була єдиною донькою в сім’ї, моя мама була вчителькою, тато військовим. Я закінчила школу з золотою медаллю, університет – з відзнакою. Мама з татом пишалися мною, адже я виправдала їхні сподівання. На моє двадцятиріччя вони подарували мені квартиру, і я почала самостійне життя.
Після закінчення університету я знайшла чудову роботу, добре заробляла, була незалежною і зовсім не хотіла заміж, вважала, що сімейне життя не для мене. Але одного разу я пішла на день народження подруги і там зустріла Дмитра. Він був особливим, грошей у нього не було, але відчувалося багатство його душі – він був щирим і відкритим. Ми з ним почали спілкуватися.
Дмитро спочатку став моїм добрим другом, а потім я зрозуміла, що закохалася. Роман наш розвивався настільки швидко, що вже через рік ми одружилися. П’ять років ми жили дуже добре, я відразу попередила чоловіка, що материнство не для мене.
Одного разу чоловік приїхав додому без настрою і повідомив, що йому треба виїхати в у справах в інше місто. Я засмутилася, адже нічого не розуміла, але влаштовувати сімейні розборки не стала. Треба – так треба.
Він повернувся додому через кілька днів не один, а з маленькою дівчинкою.
– Кохана, це моя дочка Вікторія. Познайомся, – сказав чоловік.
Сказати чесно, я не знала, як реагувати. Дмитро відправив дочку в ванну, а ми пішли з ним на кухню. Як з’ясувалося, сім років тому, ще до нашого знайомства, у нього був роман з одною дівчиною, але вони швидко розійшлися і вона нічого не сказала про дитину. Але нещодавно її не стало, а її мама знайшла Дмитра і повідомила, що у нього є донька.
– Я відразу тобі нічого не казав, хотів перевірити, правда, чи це так. Я побачив Оленку і все зрозумів – вона моя копія. Якщо ти не готова її прийняти, я тебе зрозумію, але зраджувати дитину вдруге я не маю наміру. Бабуся вже літня, а інших родичів у них немає. Вона чотири роки сама її виховувала, але коли зрозуміла, що їй важко, написала мені, – сказав він.
В той момент я забула про всі свої принципи і заспокоїла чоловіка, що тепер все буде добре. Так я стала мамою чарівної донечки, Оленка відразу прикипіла до мене, малювала мені малюнки і називала мене мамою.
Я її дуже сильно люблю, хоча раніше думала, що не зможу полюбити дитину. Через рік після появи дочки в нашій родині, сталося ще одне диво – на світ з’явився наш спільний синочок Андрійко. Тепер у нас велика і дружна сім’я. Мої діти виросли чудовими людьми, у мене є четверо внуків, я щаслива дружина, мама і бабуся.
Як добре, що в той день я прийняла правильне рішення.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
