Стефанія Миколаївна, мама мого чоловіка, ще до весілля оголосила, що хоче, щоб ми жили з нею. У неї є трикімнатна квартира, так що місця всім вистачить. Ми довго не думали, відразу погодилися, адже варіантів придбати своє житло у нас не було.
Треба сказати, що ми разом добре ладнали. Спілкувалися щиро, свекруха завжди мені допомагала, особливо коли народилася дитина. Ніколи не втручалася в наші з чоловіком стосунки. У вихідні ми залишали їй дитину і могли кудись піти відпочити. Мені здавалося, що так буде завжди.
Але недавно батьки чоловіка забрали з села до себе бабусю. Це була мама моєї свекрухи, яка вже не могла там жити одна. І в родині почалися постійні непорозуміння. Мені вона зовсім не заважала, навіть навпаки, коли всі йшли на роботу, мені було з ким поговорити і залишити дитину, щоб збігати в магазин.
Спочатку бабуся намагалася чимось допомогти, але моя свекруха була постійно незадоволена цим. Мені було її шкода, але я не втручалася. Не могла ж я своєї свекрусі робити зауваження, та ще й в її будинку.
Мій чоловік бабусю дуже любив. У дитинстві він майже всі літні канікули проводив у неї в селі. Розповідав, що бабуся завжди допомагала його батькам і продуктами і грішми. Але я не можу зрозуміти, чому ж тоді свекруха так себе поводить, тільки тому, що тепер за мамою потрібно доглядати. Бабуся останнім часом намагається ввечері, коли всі вдома, не виходити зі своєї кімнати. Мені здається, що вона у нас почувається зайвою.
Одного разу чоловік прийшов з роботи і сказав, що потрібно буде привітати бабусю з днем народження, їй виповнюється вісімдесят років. Тут вже я подумала, що і свекруха трохи подобрішає. Все-таки ювілей.
Ми з чоловіком купили подарунок і ввечері, поки всі прийшли з роботи, я приготувала святкову вечерю, щоб усім разом за вечерею привітати бабусю. Мамі мого чоловіка це дуже не сподобалося, вона сказала, що це я за її спиною все організувала, щоб її підставити.
Але я навіть подумати не могла, що рідна дочка забуде, що у мами сьогодні день народження. Після цього стосунки в будинку настільки зіпсувалися, що доведеться йти. Шкода тільки бабусю, так хоч ми з нею спілкувалися.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
