Я і подумала не могла, що чоловік, з яким ми прожили 10 років, і з яким у мене двоє дітей, в один прекрасний момент захоче піти з сім’ї. Він виглядав надійним, але насправді все було не так.
Одного разу чоловік прийшов додому швидше, ніж зазвичай, і відразу став збирати речі.
На моє запитання – що сталося, він відповів, що він іде від мене. Поставив ключі від нашої квартири на тумбочку, поцілував дітей, і закрив за собою двері.
Я тоді думала, що не переживу, так мені було погано.
Діти теж дуже сумували за татом і постійно питали, коли він прийде.
З грошима теж було сутужно, з’явилися борги, мені банально не було за що жити. Я ще була в декреті з молодшою дитиною, тому виживати лише на декретні виплати було складно.
Мама моя допомагала мені як могла, і з дітьми сиділа, і продукти купувала. Але цього не вистачало.
Таким чином я потрапила в складну ситуацію, з якої вибратися не так просто. Якби чоловік вирішив повернутися, я б простила йому все на світі.
Ми ж ним прожили разом десять років. Купували квартиру разом, ростили дітей. Синові вже 7 років, а доньці 2 роки.
Зустріла я його на роботі і між нами спалахнули почуття. Він товариський, має багато друзів. До цього я серйозно ні з ким не зустрічалася. І ось закохалася по-справжньому.
Ми одружилися, він проявляв себе чудовим чоловіком, дбав про дітей та про мене. Таємниць між нами не було. Займався дітьми, приділяв їм увагу. Звичайно, траплялися і сварки, могли якийсь час не розмовляти між собою, але потім знаходили вирішення проблеми.
Тому я була ошелешена новиною, що в нього є інша жінка. Розлучницею стала його нова помічниця, секретарка, яка виявилася розумною, красивою, завжди вислухає та підтримає. Він вирішив проміняти нас на неї.
Я просто впала у ступор. Хто ж міг таке припустити? Але він наполягає на розлученні та каже, що любить її.
Я благала його одуматися, але він залишився глухий і німий до моїх благань. Зібрав речі та пішов. Квартиру великодушно залишив нам. Нічого не хотів забирати.
Я часто намагалася достукатися до нього. Діти не розуміли, що діється.
Я отримувала хіба невелику декретну зарплатню. Елементарно не було за що жити. Піднімати двох дітей виявилося складно. Якби не мама, ми б померли з голоду.
Він подав документи на розлучення. Я відмовлялася вірити у те, що відбувається.
І тоді я вирішила поговорити з новою пасією мого чоловіка.
Як з’ясувалося, вона молодша за мене на 7 років. Сказала, що я товста та нецікава. А мій чоловік втомився від побутових турбот і йому набридли діти. Вона ж готова дати йому набагато більше.
Я зрозуміла, що мені не вдасться повернути його. Моя сім’я стала на мій бік. Ми розлучилися і я подала на аліменти. Довелося зібрати волю в кулак і віддати дочку в садок, іти працювати.
Але за таких обставин, я вирішила, що буде справедливо, якщо наші діти час від часу гостюватимуть у свого батька.
Тепер часто діти гостюють у чоловіка, а я в цей час займаюся собою.
Він не хотів виплачувати аліменти, скаржився, що йому не вистачає грошей.
Зрозуміло, що його дружині не подобається, коли діти у них. Тож вона часто просить забрати їх якнайшвидше.
Та я вважаю, що діти повинні спілкуватися з батьком, адже вони його люблять.
Квартира вже переписана на мене. Вихованням дітей він іноді займається.
А я живу і сподіваюся, що рано чи пізно він зрозуміє, що його сім’я – це я і наші діти, і ми почнемо все заново. Принаймні, я готова йому все пробачити, адже одній дуже важко в наш час ростити двох дітей, а про свою гордість я готова забути.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.