Так склалося, що я перша зробила своєму чоловікові пропозицію. Мені на той час було 25 років, я хвилювалася, що Ярослав вибере не мене, тому вирішила прискорити події. З огляду на розміри нашого невеликого містечка, кращого за нього я б навряд чи знайшла: працює, характер поступливий, добрий.
Мені дуже була до душі його турбота і спокійна вдача, я розуміла, що з таким надійним чоловіком можна будувати сім’ю. Всі навколишні заздрили нашим відносинам. Після нашого одруження по суті главою сім’ї була я. Ярослав сам після весілля запропонував мені відповідати за бюджет і добробут. Він в цей час займався благоустроєм будинку, допомагав по господарству, піклувався про мене. А коли я народила йому сина – то і зовсім став на руках носити.
Я ж була ідеальною дружиною, так як з часом змогла полюбити. Ну як не любити того, який навіть дату знайомства нашого пам’ятає і завжди дарує приємні дрібниці. Він теж цінував те, що я для нього роблю, частенько називав мене своєю матусею, цінував турботу і говорив, що за мною, як за кам’яною стіною.
Тільки одного разу чоловік поїхав у відрядження і зник. Кілька днів від нього не було ніяких звісток і я почала дуже переживати. Я відчувала – щось сталося недобре. На четвертий день телефон подзвонив. Тільки замість Ярослава з того боку був чужий незнайомий голос дівчини. Вона мені сказала, що Ярослав більше не повернеться до нас. Що він прийняв рішення жити з нею, так як між ними почуття, любов і все таке. Вона стала просити мене, щоб я прислала на її адресу його особисті речі.
Спершу я подумала, що це хтось вирішив так наді мною пожартувати. Я сказала, щоб вона покликала до телефону мого чоловіка. І після цього я почула здалеку його голос: «Скажи їй, що на розлучення я особисто подам заяву. Майно залишається їм з сином, а гроші я буду регулярно перераховувати на дитину».
Земля у мене захиталася під ногами. Але я не могла опускати руки, так як виховувала сина. Саме він став сенсом мого життя. Заради нього я повинна була продовжувати жити. І приховувати свої справжні почуття, де в основному переважав відчай.
Спершу, я не знала, як виправдатися перед сусідами і друзями. Для всіх я придумала відмовку, що тато поїхав заробляти гроші за кордоном. Але ми ж живемо в невеликому місті і тому чутки стали розповзатися. Правда виплила назовні. Одні мене жаліли, другі докоряли за те, що я ніколи не любила чоловіка, сама на собі одружила. А треті і зовсім підозрювали, що син не від нього. Адже ми дуже швидко розписалися після знайомства.
Я нікого ні в чому не переконувала. Тільки всіх заспокоїти було неможливо. Швидше за все, так сталося, тому що ми спочатку не любили один одного. Почуття прийшли пізніше. Тільки долю не проведеш.
Розлучилися ми по-тихому. Я його відпустила. Синові про батька я не говорила нічого поганого, тільки пробачити його він так і не зміг. Заміж я вирішила більше не виходити. Адже ніхто з чоловіків так і не зміг запасти мені в душу після Ярослава. Правду кажуть: «Маємо – не цінуємо, а втратимо – шкодуємо».
За 20 років, які я прожила одна з сином, я багато чула про його життя. Подейкували, що у тієї жінки вже була дочка від перших стосунків, і вона дуже хотіла, щоб Ярослав став для неї батьком.
З часом я змирилася зі своїм становищем. За цей час я забула свого чоловіка, ми стали чужими. Хоча нас пов’язували 7 років спільного життя.
І тут кілька тижнів тому дзвонить телефон. Голос на тому кінці сказав, що його попросив зателефонувати Ярослав. Як з’ясувалося, він хворий, йому потрібна допомога. Я нічого не сказала синові і поїхала до колишнього чоловіка.
Коли він мене побачив, то дуже розчулився. Ми довго розмовляли. Так з’ясувалося, що його теперішня дружина відразу ж заборонила йому спілкуватися з сином.
І так 20 років він жив з чужою для нього людиною і її дитиною. А коли настали важкі часи, то вона вирішила від нього відмовитися і розлучитися. Через кілька тижнів його повинні виписати.
Я розумію, що не зможу відмовитися від батька мого сина, з різних причин. Тільки син ні в якому разі не дозволяє приводити його в наш будинок.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
