Павло Орлов та Лідія Казюка одружилися молодими, адже дружили ще зі школи. Ліда була з багатодітної сім’ї, де зростало дванадцятеро дітей. Після закінчення одного і того ж ветеринарного технікуму подалися працювати за направленням у Миколаївську область, вже — як молода сім’я Орлових.
Через рік в сім’ї з’явився первісток Володя, а трохи згодом — ще один синок, Юра. Коли Юрчику настав час іти до школи, з’ясувалося, що в тому селі, де жили Орлови, більше першокласників немає. Тому Павло Степанович вирішив переїхати доіншого села. На той час Павло Орлов заочно закінчував Херсонський сільськогосподарський інститут, здобуваючи фах зоотехніка. За матеріалами.
Павло був товаришем мого чоловіка, то ж коли їхня родина переїхала в наше село, ми почали тісно спілкуватися. Так ми з Орловими стали сусідами, колегами і — великими друзями. Діти приятелювали теж: Вовчик Орлов був на рік старший від нашої доньки, і в дитинстві вони довіряли одне одному перші таємниці. Та згодом, подорослішавши, Володя закохався в свою однокласницю Таню. Дівчина відповіла йому взаємністю і вірно чекала коханого три роки, поки він проходив військову службу на флоті.
До їхнього весілля Орлови, а заодно й ми, почали готуватися ще до приїзду Володі. Згуляли його через два тижні після того, як хлопець демобілізувався.
Через рік у молодих народилася донька Вікторія, ненаглядна внучечка, яку так чекали Павло Степанович та Лідія Петрівна. Сім’ї жили окремо, але разом пестували маленьку Вікусю. Все начебто йшло добре, аж раптом одного пізнього вечора в будинку Орлових-старших пролунав телефонний дзвінок. Лідія Петрівна підняла слухавку і почула надзвичайно схвильований голос Тані. Довго слухала її не перебиваючи. Зрозуміла, що йдеться не просто про сварку, життя молодої сім’ї розкололось.
Володимир з Тетяною розійшлися. Чому так сталося — то їхня особиста справа. Зате Володині батьки проявили велику мудрість і терпимість, зробивши все для того, аби у їхніх із Танею стосунках не мало місця ні розладу, ні ворожнечі. І не тільки тому, що не уявляли свого життя без маленької Вікусі. Молоду жінку, яка подарувала їм онучку, не могли вважати чужою.
Таня оцінила людяність і щирість людей, з якими її поріднила доля, і відповіла їм взаємністю. Будучи людиною розважливою, вона не могла позбавити доньку люблячих дідуся та бабусі, котрі продовжували піклуватися про дівчинку.
Через деякий час ми з Орловими роз’їхалися: мого чоловіка направили до іншого колгоспу, Павла Степановича теж поставили на чолі одного з господарств. Та навіть проживаючи в різних селах, дружби ми не переривали. Знали, що Володя знову одружився, в його дружини Валентини є син від першого шлюбу, ровесник Віки.
Володимир піклувався про обох дітей, допомагав їм здобути вищу освіту, а Лідія Петрівна та Павло Степанович зуміли так вибудувати стосунки з обома невістками, що ті навіть стали спілкуватися між собою.
Торік у грудні старше подружжя Орлових відзначило золоте весілля. Дійство було незабутнім — квіти, стрічки, музики, а ми з чоловіком — почесні свідки. Те свято настільки щиро, зворушливо, дотепно організували Лідині та Павлові діти й онуки, що прожитих років просто не відчувалося.
І за весільним столом, де найрідніші люди вшановували золотих ювілярів, сиділи поруч дві невістки Павла Степановича та Лідії Петрівни Орлових — Тетяна і Валентина. Дружньо бесідували, навіть часом щось шепотіли одна одній на вушко.
Таня, яка називає колишніх свекрів мамою і татом, завжди бажана гостя в родині Орлових, без її кулінарних шедеврів не обходиться в них жодна урочиста подія. А Вікторія, донька Володі й Тетяни, вже одружена.
До речі, молодший син наших друзів, Юрій, також одружився зі своєю однокласницею Валею, котра чекала його з армії три роки (теж служив на флоті). Живуть дружно, мають сина Сергія, а доньку назвали… Тетянкою.
У один із квітневих днів глава родини — Павло Степанович Орлов відзначає своє 70-річчя. І з’їдуться на батькове свято, на матусине частування двоє синів, троє невісток, онуки…
Я безмежно вдячна долі, що вона звела мене з сім’єю Орлових, після спілкування з якою ще більше любиш людей і життя. Хотілося б, щоб їхня мудрість і доброта стала прикладом і для молодих людей, котрі збираються ступити на весільний рушничок, і для тих, кого молодята називатимуть своїми другими батьками. Бо в житті всяке буває, і лише згода може подарувати родинне щастя.
За матеріалами – Олена МИХАЙЛІЧЕНКО.
Фото ілюстративне.
