Шкода мені звісно, але так якось вже склалося, що в нас з чоловіком зараз невеликі труднощі з грошима, у нас зовсім не найкращий період в сімейному житті на сьогоднішній день.
Вже багато часу ми з Романом не можемо вирішити свої проблеми. А все справа в тому, що чоловік мій втратив свою роботу.
Романа звільнили, нічого зовсім не заплатили за останній час, ще й винним зробили. Він працював механіком на СТО, під час ремонту щось там сталося з автомобілем їхнього клієнта, на жаль.
Роман, звичайно, розповідав усім, що так вийшло через несправність обладнання, а господар станції сказав, що винен саме працівник, тобто мій чоловік, сказав, що в усьому лише його вина. Одним словом, не дивлячись на всі виправдання, Романа відразу ж звільнили з роботи, а зарплату забрали в якості компенсації за те, що зіпсувався автомобіль людини, їхнього постійного клієнта. Ось так. Для нас це було таки дуже сумною новиною.
Зараз в нашій сім’ї працюю тільки я одна, заробляю небагато, звісно. Самі знаєте, які зараз витрати на все: які ціни і комунальні платежі. Нам стало не вистачати грошей, почалися труднощі на кожному кроці.
Спочатку ми ще якось справлялися з усім, бо були якісь невеличкі заощадження в нашій сім’ї. Я намагалася економити на всьому, на чому тільки можна. Але пройшло так п’ять місяців, і економити було вже неможливо.
Грошей, навіть на самі елементарні потреби, нам категорично не вистачало, я постійно брала в борг у знайомих і ледве встигала все вчасно віддавати. Це дуже важко, але іншого виходу не було. Загалом, моєї зарплати ледь вистачало на те, щоб віддати борги, а на життя залишалися суцільні копійки. І як тільки я віддавала гроші, які позичала, та мені доводилося брати знову в борг, постійно просила в людей, щоб мене виручали.
Я так втомилася від такої ситуації, що передати вам важко. Я так втомилася від тієї постійної економії навіть на найнеобхідніших речах, адже ти постійно маєш рахувати кожну копійку і годинами вираховувати, що ти можеш сьогодні купити: кілограм макаронів, чи пів кілограма гречки.
Мені просто соромно стало вже звертатися до людей по гроші, коли я просто починала розмову зі своїми рідними і друзями, то вони не завжди хотіли довго розмовляти зі мною, адже думали, що в результаті я, все одно попрошу у них гроші в борг.
Навіть не знаю, що вони вже думають про мене зараз. Але, забувши про гордість, доводилося просити знову, бо жити якось потрібно, а виходу іншого не було. А що робити? Платити за все треба, плюс двоє дітей! За цей час чоловік так і не зміг знайти собі роботу, сидів лише вдома.
Загалом, в один момент я сказала, що йому треба попросити допомоги у своїх батьків. Вони, звичайно, не багаті, але живуть тільки вдвох, отримують хороші зарплати. За всі ці роки вони не допомагали нам фінансово жодного разу. У батьків точно є гроші в запасі! Куди вони можуть витрачати їх? Так і зробили!
Роман, звісно ж, не дуже хотів дзвонити їм. Йому було соромно просити у свої батьків грошей і пояснювати чому не може заробити їх сам і так довго сидить без роботи. Але що поробиш? До кого ще звернутися? Вони наша остання надія!
Загалом, я наполягла, і Роман таки взяв гроші у своїх батьків. Природно нам довелося вислухати повчальну лекцію від його матусі про те, що так жити не можна, не маючи копійки за душею. Куди ж від неї подітися. Але хай з тим, грошей дали і добре.
Здавалося б, що допомога батьків чоловіка повинна стати для нас радісною подією, адже жити стало трохи легше в фінансовому плані. Воно-то звісно так, жити стало легше. Але мене зараз хвилює інше питання.
Справа в тому, що мій чоловік попросив грошей у борг і його батьки нічого не мали проти, особливо нічого не говорили і не перечили. Вони позичили гроші своєму власному синові у важкий час. Ніхто з них не сказав, що це просто допомога, яку вони роблять і її не треба повертати. Мене це трохи засмутило, я задумалася.
Адже вони мали б розуміти, що мова йде про їх власного рідного сина і його сім’ю. Я гроші єдина заробляю зараз. А вони не дають гроші, а позичають. Як так? Що це за ставлення до рідних людей? Я цього не розумію!
Адже ми одна сім’я, єдина родина, і повинні підтримувати один одного, тим паче у такі нелегкі часи, а у нашої сім’ї вони зараз дуже складні. А вони, знаючи нашу ситуацію, чекатимуть, коли ми повернемо гроші. Це якось не по-людськи виходить, чесне слово.
Через два тижні мої найсумніші припущення виправдалися. Подзвонила мати Романа і запитала, коли чоловік зможе повернути борг, так як вони хочуть купити новий холодильник. Я була дуже здивована.
Роман тоді тільки влаштувався на нову роботу, зарплату ще не отримував. Вони це прекрасно знають і задають такі питання. І взагалі, ми ж одна сім’я, ми найрідніші люди. Що за грошові відносини?
Тепер я думаю, чи повинен мій чоловік повертати гроші своїм рідним батькам? Або вони повинні були просто допомогти нам, як це роблять в нормальних сім’ях люблячі батьки. Може просто ігнорувати їх, і вони перестануть нагадувати нам про борг. Адже вони теж будуть старі люди і потребуватимуть нашої допомоги, ми ж їм не позичатимемо щось, а даватимемо гроші, тоді вони теж проситимуть у нас допомоги, а не проситимуть гроші у борг. Лише ми будемо піклуватися про них в старості, більше нікому. Тому не розумію, чому вони нам просто не хочуть допомогти?
Можливо, правильно було б, не повертати гроші, адже нам так важко зараз?
Фото ілюстративне.