Народилась я в невеликому селі в багатодітній сім’ї. Після школи я збиралася поїхати в місто і втупити інституту. На той момент, я мріяла не так про освіту, як вирватися з дому. І коли нарешті це сталося, просто не могла повірити в своє щастя. Я вступила до інституту, оселилась в гуртожитку. Одного разу, я пішла в супермаркет за продуктами і коли везла візок вздовж припаркованих автомобілів, я випадково зачіпила іномарку. Як на зло там сидів хлопець, який миттю вискочив і почав сваритись. Я відчула себе такою винуватою. Опустивши голову я попросила вибачення і побігла в гуртожиток.
На наступний день, після занять, біля дверей інституту мене чекав той самий хлопець, я злякалася, невже щось зламалося, грошей віддавати зовсім не було. Я дивилася на нього і чекала продовження. Він посміхнувся і запитав як моє ім’я, потім люб’язно запропонував підвезти до гуртожитку. Так у мене з’явився хлопець. Я купалася в його турботі і не могла повірити своєму щастю. Через кілька місяців він зробив мені пропозицію. Я думала, що це початок нової прекрасної казки, але вийшло все зовсім по-іншому.
Віктор, так звали мого нареченого, познайомив мене зі своєю мамою і сестрою. Те, що вони не полюбили мене з моменту нашого знайомства, я це зрозуміла відразу, але сподівалася, що зможу їм сподобатися. Все було марно. Одного разу я почула, як мати говорила Віктору, що я нічого не маю, та й взагалі негарна, що мені тільки прописка потрібна. Але Віктор її не слухав. Ми розписалися. Моїх батьків, Віктор попросив не запрошувати, та й його матері і сестри теж не було – вони просто проігнорували запрошення.
Я переїхала до нього в квартиру. Життя текло своєю чергою. Кожен раз, коли до нас приїжджала свекруха або сестра чоловіка, зі мною поводилися, як з прислугою. Презирство читалося в кожному жесті і погляді. Вони безпосередньо вказували на те, що я неправильно кажу і веду себе. Казали, що Віктору потрібна була дружина по статусу, а не така як я. Чоловік спочатку відмахувався від моїх сліз, а потім і сам став зауваження робити. Все частіше і частіше.
Так пролетів рік нашого спільного життя. А потім я зрозуміла, що чекаю дитину. Я йшла й мріяла, що зараз я повідомлю коханому новину, і тепер точно все налагодиться. Як же я помилялася. Так сильно Віктор на мене ще не сварився. Потім він трохи заспокоївся і, дивлячись в мої заплакані очі, сказав: “Зрозумій, у мене зараз тільки почався кар’єрний зріст, немає зайвих грошей і часу на дитину”. Далі я не могла вже його слухати. На наступний день був черговий скандал. Свекруха з донькою звинувачували мене, що дитина не Віктора, що я тільки заради прописки з ним одружилася і таке інше. Я встала, коли вони й не збиралися замовкати. Пішла в кімнату, склала ті речі, з якими прийшла жити до Віктора. І так само мовчки вийшла з квартири.
Куди йти, я не знала. Місце в гуртожитку давно було віддано іншій дівчині. Подруга у мене була лише одна. Спасибі їй за допомогу, в ті дні вона мене просто врятувала. Вона знайшла мені підробіток, прилаштувала в маленьку кімнатку до своєї родички. Змусила подати на розлучення і аліменти.
Свекруха найняла Вадиму дорогого адвоката, який доводив, що дитина, яку я чекала, не Віктора і якщо я хочу отримувати аліменти, то повинна це довести. Нас розвели. Але я вижила і без аліментів. У мене з’явився син, якого я обожнюю, до речі, повна копія батька. Але нічого і нікому доводити я вже не збираюся. У мене є де жити, працюю поки на дому, а потім, впевнена, знайду роботу. Бабуся в якої я живу, любить нас як рідних, і дуже допомагає. Так що все у мене буде добре, а ось Віктор зі своїм сімейством нехай живуть, як хочуть і до сина мого не підійдуть ні на крок.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – vestivrn.ru
