А вже коли ми після весілля стали жити в свекрухи, вона відразу сказала, що ми маємо підлаштовуватися одна під одну: поважати одна одну та правила цього будинку, які в ньому ще і до мене були.
Мати мого чоловіка також пояснила, що вона не проти того, щоб ми жили разом, але маємо зробити це проживання комфортним для нас усіх, щоб не було між нами непорозумінь ніяких.
Ми з сином Наталі Павлівни розписалися, свого житла не мали, але у чоловіка є власна частка в батьківській трикімнатній квартирі. Продавати квартиру і навіть пропонувати це, совісті б у нас не вистачило.
Чоловік мій отримав частку по приватизації, сам він не заробив на неї.
Я, звісно, пропонувала просто орендувати квартиру, та чоловік зі своєю мамою були проти цього, адже вважали, що так ми ніколи не назбираємо грошей на своє житло. Так що вирішили жити з мамою чоловіка та збирати гроші.
Мама мого Андрія приходила з роботи раніше нас, тому вечерю готувала вона для всіх, ми з чоловіком потім посуд могли помити лише, на тому й усе, кухню прибрати. Зате в суботу свекруха працювала, так що обід і вечерю готувала я сама.
Одного дня Наталя Павлівна мимо їхала, фарш купила по хорошій ціні, вирішила додому забігти та завезти його, щоб не зіпсувався.
Вона сама пройшла на кухню та поклала пакет з фаршем на стільницю, швидко побігла назад на роботу.
Я вже почала готувати їжу тоді, суп варила сирний, а в мисці маринувалося філе для запікання. Якось автоматично я прибрала пакет з фаршем в морозилку, нічого зайвого не думала, просто зробила так, щоб не зіпсувався він.
– А де фарш? – свекруха запитала, коли повернулася з роботи. – Ти його навіщо в морозилку прибрала?
– Я вже готувала обід та згодом вечерю, – спробувала я пояснити, – на завтра теж є їжа для всіх. Я подумала, для чого йому лежати, боялася, щоб не зіпсувався швидко.
Того дня мати чоловіка була незадоволеною дуже весь вечір, адже планувала смажити свої улюблені котлети, але не стала, адже потрібно було довго розморожувати фарш, а часу не було, та й поїла вона те, що приготувала я сама.
Так, свекруха, дійсно, не просила мене прибирати фарш в морозилку, але вона і про намір ввечері ліпити котлети не обмовилася жодним словом! Але потім мені мама чоловіка сказала, що, якщо ми живемо в одній квартирі, це не робить мене господинею на її кухні.
Мовляв, будь добра, невісточко, пам’ятай про це! Якщо я щось кладу на свій стіл, не треба це нікуди перекладати без мого дозволу. Якщо я кладу сюди фарш, а не забираю в холодильник і в морозилку, значить це мені так потрібно. Я тут господиня і все.
Відтоді я старалася не брати речі і продукти Наталі Павлівни.
А нещодавно наближався день народження матері чоловіка, вона хвалилася, що купила гарну червону рибу велику, для запікання, дуже дорогу, але свіжу дуже.
Мама чоловіка поралася на кухні, попросила мене щось їй допомогти, я допомогла і пішла собі спокійно спати.
Вночі я захотіла води випити, заходжу на кухню, там риба лежить. Я й гадки не мала чи робила свекруха щось з нею, чи маринувала її, чи засолила, але чіпати рибу, звісно, я не стала.
А вранці свекруху зустріла на кухні і вона стала прямо скаржитися, що риба зіпсувалася, адже вона забула її покласти в холодильник і все.
Я сказала, що бачила її вночі, коли встала випити води, але чіпати не стала, адже вона просила мене не брати її продукти.
Цього разу мати чоловіка знову образилася на мене, адже сказала, що я спеціально не поклала рибу в холодильник, щоб вона зіпсувалася, а вона стільки грошей заплатила за неї.
Я стала збирати свої речі і сказала чоловікові, що я їду до своїх батьків. Якщо він хоче мати сім’ю, то ми орендуємо квартиру і будемо жити окремо, а якщо ні – тоді розлучимося.
Свекруха говорила, що я їй все свято зіпсувала.
Зараз ми живемо в орендованій квартирі, я беру, що хочу, кладу, куди хочу, ніхто мені не дорікає за це. А з мамою чоловіка я більше спілкуватися не хочу, і справа навіть не в рибі.
Але нам з чоловіком зараз дуже важко живеться, багато грошей йде на оренду, на життя залишається сума мала. Живемо від зарплати до зарплати.
Чоловік каже, що потрібно до мами його повернутися жити, так краще для всіх буде, адже ми зможемо жити краще і на житло своє можемо відкласти гроші, просто мені більше потрібно змовчувати і не звертати увагу на його маму, навіть, якщо вона докоряє мені.
Іван переконаний, що я маю поступатися заради нашого сімейного щастя.
Але невже це правильно все? Якщо я зараз буду свекрусі в усьому поступатися, то що потім буде? Вона мені так і накази скоро буде давати? Чи, в нашій ситуації, таки краще повернутися до неї і пробувати спільну мову знайти? Чи може змінитися доросла людина?
Фото ілюстративне.
