fbpx
Життєві історії
Одного дня, рівно 7 років тому, коли Катерина приїхала з дітьми та чоловіком до своєї мами на Різдво, та щиро їм була рада. Всі посиділи за смачною святою вечерею, а потім мама спокійно почала розмову перед своїми двома дочками та зятем, коли діти пішли гратися в іншу кімнату: – Хочу, Катю, щоб ти мене зрозуміла правильно. Поки я ходжу по цьому світі, то хочу вести мову про спадок. Коли мати сказала останнє слово, першим з-за столу встав зять, сказав, що їм пора додому, дорога далека, а передають снігопад. Катя поспіхом зібрала дітей, вперше відмовилася від маминих гостинців і всі посідали в машину. Після того свята вже 7 років Катерина не була у мами

За два дні Різдво.

А Катерина все частіше згадує свою маму, як та метушилася біля печі у ці передсвяткові дні, пекла пироги, готувала голубці, смачну рибку і неймовірну кутю, яку Катя не їла вже багато років.

А все через хату.

Одного дня, рівно сім років тому, коли Катерина приїхала з дітьми та чоловіком до своєї мами, та щиро їм була рада.

З мамою залишилася жити старша сестра Катерини, вона досі незаміжня має непросту долю.

Всі посиділи за смачною святою вечерею, а потім мама спокійно почала розмову перед дочками та зятем, коли діти пішли гратися в іншу кімнату:

– Хочу, Катю, щоб ти мене зрозуміла правильно. Поки я ходжу по цьому світі, то хочу вести мову про спадок. Як важко я дітки не працювала, але відколи залишилася без свого доброго чоловіка, то заощаджень в мене немає ніяких. Є лише оця хата. Ти, зятю, та, Катерино, не ображайтеся на мене. Ви давно живете в місті, а зі мною живе Світланка, так склалася її доля, що вона заміж не вийшла, діток немає, самотня, як билина. Вона й мене доглядає, в усьому допомагає, але вона нічого немає, хочу свою хату їй відписати, бо крім неї мене ніхто не догляне.

Катерина аж на обличчі змінилася, ні зять, ні вона матері й слова не сказали. Чоловік каті встав з-за столу і сказав, що вже мають їхати, бо дорога далека, а передають снігопад. Катерина швидко зібрала дітей, на цей раз відмовилася від маминих гостинців. Сіли в автомобіль і помчали до міста.

Ось 7 років після того вечора минуло, а Катерина все не могла пробачити матері: мама дзвонила, сестра слала повідомлення, та в Катерини рука не піднімалася взяти телефон. Якщо мама обрала сестру, то нехай і сидять в тому селі, нехай сестра і глядить маму, думала вже доросла жінка.

А перед Різдвом до Катерини дійшла звістка, що занедужала мама, тиждень була в стаціонарі, зараз вже вдома, сестра з мамою сидить, на роботі відпустку взяла. Ця новина наче пелена стояла перед очима Каті. Вмить всі образи забулися, лише пустка на душі за всі ці згаяні роки. Як вона могла, як посміла навіть думки такі впускати?

За два дні до Різдва Катя з чоловіком збирали сумки, купували гостинці та продукти. Вони знали, що всі Різдвяні свята та вихідні проведуть в селі біля своїх найрідніших людей, уявляли, як зрадіє мама, як ніяковітиме сестра. В машині діти раділи, що їдуть нарешті в село до бабусі на свято, сміялися всю дорогу. А Катя плакала.

Коли зайшли в хату, там пахло хвоєю і мандаринками, сестра сиділа біля мами на ліжку, терла їй яблучко. Катерина впала на коліна і вперше щиро просила вибачення у своїх рідних, навіть не почувши, що мама її вже давно пробачила, що тут їй завжди раді і вона тут вдома.

Це Різдво було особливим для їх родини, бо їм було ще багато чого сказати один одному.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – dom.ria.

You cannot copy content of this page
facebook