fbpx
Життєві історії
Одного дня Людмила прокинулася і зрозуміла, що в неї нічого за душею немає. У чоловіка Людмили, Дмитра, у власності дві хороших столичних квартири, в одній живуть, другу здають в оренду, плюс частка в батьківській нерухомості, плюс дача, а по суті, хороший заміський будинок. Нерухомістю Дмитро забезпечений по саме “не хочу”. Причому, квадратні метри ці були у власності чоловіка ще задовго до шлюбу. Людмила на них не претендує зовсім, та й не може претендувати. В одній з квартир вона і діти просто прописані – ось і все. І вона вирішила якось обережно сказати чоловікові, що в разі розлучення, залишиться ні з чим, а йти їй нікуди. Дмитро не був готовий до такої розмови

Людмилі зовсім небагато, трохи за тридцять років. У неї чудова сім’я – чоловік, двоє дітей-дошкільнят. Чоловік Дмитро гарно працює і добре заробляє, Людмила недавно сама вже вийшла на роботу – але, звичайно, далеко не в повному обсязі, діти ж малі ще в неї все таки.

Працює поруч з будинком, по пів дня, Дмитро влаштував її у фірму до свого приятеля. У будь-який момент можна відпроситися, сидіти вдома, коли виникає така нагальна потреба, піти з роботи раніше, прийти пізніше, в крайньому випадку взагалі не приходити, взяти роботу додому і ніхто й слова ніколи не скаже зайвого.

Про таку роботу багато мам молодих можуть тільки мріяти.

Правда, і отримує Людмила за свою роботу зовсім небагато, які якось швидко розходяться – то в кіно з дітьми сходили декілька разів, то в кафе посиділи, то купила щось у будинок або з одягу. Основні витрати і проплати робляться з доходів Дмитра, і це всіх влаштовує.

Людмилі взагалі в житті щастить в усьому. Сама вона родом з маленького містечка, приїхала в столицю вчитися, та так тут і залишилася. Отримала хорошу освіту, вийшла заміж за столичного мешканця. І, хоча в шлюбі Людмила живе вже 8 років, дітей народила, раз у раз чує плітки різні у себе за спиною – мовляв, добре влаштувалася, везе ж таким в житті.

Житло не орендує, кредитів не має, ні років тяжкої економії – щоб всі так жили.

У чоловіка Людмили, Дмитра, у власності дві хороших столичних квартири, в одній живуть, другу здають в оренду, плюс частка в батьківській нерухомості, плюс дача, а по суті, хороший заміський будинок.

Нерухомістю Дмитро забезпечений по саме “не хочу”. Причому, квадратні метри ці були у власності чоловіка ще задовго до шлюбу. Людмила на них не претендує зовсім, та й не може претендувати. В одній з квартир вона і діти просто прописані – ось і все.

Якось так вийшло, що раніше Людмила якось і не замислювалася про власність.

Коли заміж виходила, у віці трохи за двадцять, взагалі таких думок не було, тим більше відразу був дах над головою, а в голові – одне щире кохання. Потім було очікування первістка, діти, декрети – здавалося, все життя ще попереду.

І тільки останнім часом Людмила стала замислюватися – ось їй 33 роки їй вже скоро, але ж нічого за душею свого жінка немає.

При тому, що Людмила відпочиває за кордоном, смачно їсть, добре одягається – якщо щось трапиться в житті, у неї, крім двох шаф одягу різного, нічого немає. І піти їй зовсім нікуди.

Налаштували її на такі роздуми друзі сім’ї, чудова пара, з якими дружили з інституту. Всі свята разом, дні народження дітей, у них теж двоє, у відпустку разом їздили пару раз. Останній раз зустрічалися восени на дачі, їздили на пікнік, смажили шашлики, сміялися – все ще було добре. І тут раптом грім серед ясного неба – вони розлучаються. Так як! Ділять ложки-ополоники, сперечаються за всяку дрібницю, розмінюють квартиру – добре хоч, що є що розмінювати.

І взагалі, Людмила раптом як прокинулася – кругом розлучення, не застрахований ніхто. Можна п’ятнадцять – двадцять років прожити – а потім почати ділити рушники і квадратні сантиметри. А в їхньому випадку і ділити зовсім нічого. Людмила, по ідеї, повинна буде піти в нікуди – звідки й прийшла. У мамину двокімнатну квартиру в маленькому містечку, де живе ще лежача бабуся і велика собака. Тому що її власності в столиці немає – ні юридично, ні фактично. А вона ще й з двома малими дітьми на руках.

Потрібно, напевно, якось задуматися про це вже зараз, поки все добре і ніщо не віщує розлучення – але як?

Людмила спробувала якось напівжартома поговорити з чоловіком про те, що непогано було б їй теж якусь нерухомість мати – але чоловік всерйоз це не сприйняв. Мовляв, все у нас добре, все, що моє – твоє. Тобі що, жити ніде? Або ти розлучатися надумала? – Людмила тут же відійшла назад.

З одного боку, вести ці розмови про поділ власності в сім’ї теж не зовсім добре. Чоловік і то вже здивувався – мовляв, раніше ти про це не говорила і не думала, чого зараз згадала?

З іншого боку, мовчати і чекати, коли буде щось нехороше – поганий варіант.

А з третього – маючи дві з половиною квартири і будинок, починати економити, відмовляючи собі у повноцінному відпочинку і якихось задоволеннях, для того, щоб купити квартиру “на всякий випадок” – якось нерозумно, та й не реально це буде зробити з її зарплатою, вона й до пенсії не назбирає на квартиру.

Дмитро на це не піде, мотивувати його на економію без потреби навряд чи вийде. А з Людмилиних грошей сильно щось не розженешся, навіть якщо всю зарплату почати відкладати на чорний день. Та й несправедливо за великим рахунком – жити на чоловікові гроші лише, а свої збирати. Теж якось криво.

Прикро і несправедливо – все життя прожити в шлюбі, виростити дітей, вкладатися в загальну квартиру – мити, прибирати, ремонтувати, купувати в будинок речі, – і ні на що не мати прав, нічого за все життя не заробити.

Людмила навіть не знає, що їй робити зараз: заховати голову в пісок, вирішувати проблеми по мірі надходження, і, поки все добре, жити і радіти?

Або все-таки якось намагатися підстелити самій собі соломки, щоб потім не шкодувати про втрачені роки свого життя?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – howmade.

You cannot copy content of this page