Коли я розлучилася зі своїм чоловіком, то діти наші були вже дорослі. Так, як ми жили в його квартирі, то після розлучення я повернулася жити до мами.
Наша старша донька працювала в місті, вони з подружкою орендували квартиру, а менша – навчалася, тому жила в кімнаті гуртожитку.
З мамою жила моя рідна сестра, вона була неодружена, хоча їй давно за 40. Вони мене підтримали в найважчі дні, сказали, що разом з усім впораємося і життя моє після того пішло своєю чергою.
В нашому селі хорошої роботи не було, тому, пару місяців, я заробляла на хліб одними підробітками, а потім зрозуміла, що це не справа, адже у мене ніколи немає грошей, якщо якась копійка заробляється, то зразу проїдається, адже і дітям мені щось потрібно дати, вони ж розраховують на мене.
Я добре розуміла, що маю двох донечок, яким маю допомогти, а я сама собі ради не можу дати, бо на хліб навіть не маю. Та й на мамину невеличку пенсію жити не хотілося, а сестра, на відміну від мене, в селі давно мала роботу, хоча теж заробляла суцільні копійки, але вона звикла до спокійного життя і дітей у неї немає.
Тоді я вирішила поїхати за кордон, собі життя покращити і своїм рідним людям допомогти, хотіла зробити так, щоб усім було добре.
З усіх країн я вибрала чомусь Італію, бо там багато наших жінок гарно заробляють.
Важко було перший час, звичайно, та я розуміла, адже це чужина. Рік за роком я по трохи вже там звикла, стала добре заробляти.
За цей час дівчат своїх заміж віддала, допомогла весілля зробити, кожній купила по квартирі. А коли приїжджала додому, то ще й добрі гроші давала мамі з сестрою на ремонт хати, бо думала жити буду там, коли повернуся, щоб не заважати дітям. Провела мамі в хату і воду і газ.
Так спливло більше 10 років, я відчула, що сил вже тих немає, і сказала рідним, що повертаюся в Україну і сама дуже раділа цьому. Ні доньки, ні мама з сестрою мене не відмовляли, навпаки погодилися, що вже пора і відпочити, бо не молода вже по закордонах гарувати.
Я повернулася жити до мами, господарювала і влаштувалася на роботу у шкільну їдальню. Гроші не великі, але дохід стабільний, та ще й складених грошей залишилось трохи, скільки мені потрібно.
А одного дня, коли мама з сестрою були на роботі я прибирала в хаті і натрапила на документи. Виявляється хата вже давно належить моїй сестрі Наталі. Як тільки я поїхала за кордон, мама оформила дарчу на неї. Коли вони прийшли додому, то стали виправдовуватися, що все це формальність, мамину хату ми все одно поділимо, або вдвох житимем у ній.
Мама просто гадала, що я там вдало влаштую життя, вийду заміж, а в Наталі життя не склалося, тому хату вона хотіла залишити їй.
Мені так прикро стало, як ніколи. Я й не знаю, що робити тепер. Жити з мамою і сестрою своєю мені важко, не можу пробачити і відпустити це все.
До доньок напрошуватися не хочу, у них свої сім’ї, зовсім не до мене їм. Хіба що за кордон повертатися, щоб собі на житло заробити? Та сил вже немає на це і українців туди приїхало зараз багато, дуже важко хорошу роботу гнати. Не знаю, як далі бути.
Фото ілюстративне.
