fbpx
Життєві історії
Одного дня до Олесі прийшла свекруха. Принесла їжі велику торбу. На стіл поставила котлети, голубці, рибу і різна салати. До Різдва було ще далеко, Олеся й гадки не мала звідки щедрість така та турбота. Лише згодом стало зрозуміло, звідки вітер дме

Я мою подружку, з якою ми спілкуємося дуже багато років. Її звуть Олеся. Вона людина хороша, підходить мені по духу, ми багато часу, по можливості, проводимо разом. Підтримуємо одна одну в непрості часи, допомагаємо одна одній в усьому.

На Олесю я завжди можу покластися, як і вона на мене, завжди довіряли одна одній ми.

А зараз у подруги дуже непроста ситуація в сім’ї склалася, бачу, як вона сумує, але не знаю чим зарадити їй.

Почну спочатку розповідь, щоб більше деталей згадати.

Справа в тому, що Олеся зі своїм чоловіком Русланом після свого одруження стали жити в орендованій квартирі, а самі відкладали кошти для того, щоб згодом взяти квартиру в кредит, щоб мати своє власне житло.

Ольга з чоловіком тоді мали багато мрій та сподівань, а потім, несподівано, дізналися, що подруга чекає дитину.

Це, зі зрозумілих причин, повністю зовсім змінило їх плани, адже розуміли, що тепер працюватиме лише чоловік, дружина сидітиме в декреті і доглядатиме за дитям.

Грошей, як подружжя планувало, відкладати не виходило тепер.

Олеся згодом таки народила синочка, сиділа в декреті.

Працював лише її чоловік Руслан, а потім, на жаль, в найважчий момент, чоловік і зовсім залишився без роботи.

Моя подруга тоді думала, що це не надовго, все скоро владнається, і чоловік знову знайде якусь роботу.

Але минали тиждень за тижнем, гроші скінчалися в них, а роботи Руслан не шукав особливо, все брав якісь підробітки тимчасові і його таке життя влаштовувало повністю.

Жити стали економно, але й так гроші скінчилися.

А згодом Руслан став приносити від своєї мами то котлети, то голубці, то якісь ще салати. І так гордо клав їх на стіл, мовляв, бачте, я вас забезпечу, ви завжди матимете що їсти.

Свекри нерідко приносили сумки з продуктами у дім Олесі, розкладали все на кухні і в холодильник.

Моя подруга постійно дякувала їм, хотіла того чи ні, а на душі було прикро, адже розуміла, що не батьки мають годувати їх сім’ю.

Олеся від всього цього втомилася, зібрала синочка і пішла з ними жити до батьків.

Найбільше на неї ображаються свекри, не розуміють чому вона так вчинила з їх сином. Вони ж в усьому їм допомагали, а Олеся залишила свого чоловіка.

Та моя подруга переконує, що це не життя, що мати з батьком їх мають котлетами годувати і бавити свого дорослого сина. Хіба він зароблятиме гроші, коли мама носитиме голубці?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page