Я мою подружку, з якою ми спілкуємося дуже багато років. Її звуть Олеся. Вона людина хороша, підходить мені по духу, ми багато часу, по можливості, проводимо разом. Підтримуємо одна одну в непрості часи, допомагаємо одна одній в усьому.
На Олесю я завжди можу покластися, як і вона на мене, завжди довіряли одна одній ми.
А зараз у подруги дуже непроста ситуація в сім’ї склалася, бачу, як вона сумує, але не знаю чим зарадити їй.
Почну спочатку розповідь, щоб більше деталей згадати.
Справа в тому, що Олеся зі своїм чоловіком Русланом після свого одруження стали жити в орендованій квартирі, а самі відкладали кошти для того, щоб згодом взяти квартиру в кредит, щоб мати своє власне житло.
Ольга з чоловіком тоді мали багато мрій та сподівань, а потім, несподівано, дізналися, що подруга чекає дитину.
Це, зі зрозумілих причин, повністю зовсім змінило їх плани, адже розуміли, що тепер працюватиме лише чоловік, дружина сидітиме в декреті і доглядатиме за дитям.
Грошей, як подружжя планувало, відкладати не виходило тепер.
Олеся згодом таки народила синочка, сиділа в декреті.
Працював лише її чоловік Руслан, а потім, на жаль, в найважчий момент, чоловік і зовсім залишився без роботи.
Моя подруга тоді думала, що це не надовго, все скоро владнається, і чоловік знову знайде якусь роботу.
Але минали тиждень за тижнем, гроші скінчалися в них, а роботи Руслан не шукав особливо, все брав якісь підробітки тимчасові і його таке життя влаштовувало повністю.
Жити стали економно, але й так гроші скінчилися.
А згодом Руслан став приносити від своєї мами то котлети, то голубці, то якісь ще салати. І так гордо клав їх на стіл, мовляв, бачте, я вас забезпечу, ви завжди матимете що їсти.
Свекри нерідко приносили сумки з продуктами у дім Олесі, розкладали все на кухні і в холодильник.
Моя подруга постійно дякувала їм, хотіла того чи ні, а на душі було прикро, адже розуміла, що не батьки мають годувати їх сім’ю.
Олеся від всього цього втомилася, зібрала синочка і пішла з ними жити до батьків.
Найбільше на неї ображаються свекри, не розуміють чому вона так вчинила з їх сином. Вони ж в усьому їм допомагали, а Олеся залишила свого чоловіка.
Та моя подруга переконує, що це не життя, що мати з батьком їх мають котлетами годувати і бавити свого дорослого сина. Хіба він зароблятиме гроші, коли мама носитиме голубці?
Фото ілюстративне.
