Я мою подружку, з якою ми спілкуємося дуже багато років. Її звуть Олеся. Вона людина хороша, підходить мені по духу, ми багато часу, по можливості, проводимо разом. Підтримуємо одна одну в непрості часи, допомагаємо одна одній в усьому.
На Олесю я завжди можу покластися, як і вона на мене, завжди довіряли одна одній ми.
А зараз у подруги дуже непроста ситуація в сім’ї склалася, бачу, як вона сумує, але не знаю чим зарадити їй.
Почну спочатку розповідь, щоб більше деталей згадати.
Справа в тому, що Олеся зі своїм чоловіком Русланом після свого одруження стали жити в орендованій квартирі, а самі відкладали кошти для того, щоб згодом взяти квартиру в кредит, щоб мати своє власне житло.
Ольга з чоловіком тоді мали багато мрій та сподівань, а потім, несподівано, дізналися, що подруга чекає дитину.
Це, зі зрозумілих причин, повністю зовсім змінило їх плани, адже розуміли, що тепер працюватиме лише чоловік, дружина сидітиме в декреті і доглядатиме за дитям.
Грошей, як подружжя планувало, відкладати не виходило тепер.
Олеся згодом таки народила синочка, сиділа в декреті.
Працював лише її чоловік Руслан, а потім, на жаль, в найважчий момент, чоловік і зовсім залишився без роботи.
Моя подруга тоді думала, що це не надовго, все скоро владнається, і чоловік знову знайде якусь роботу.
Але минали тиждень за тижнем, гроші скінчалися в них, а роботи Руслан не шукав особливо, все брав якісь підробітки тимчасові і його таке життя влаштовувало повністю.
Жити стали економно, але й так гроші скінчилися.
А згодом Руслан став приносити від своєї мами то котлети, то голубці, то якісь ще салати. І так гордо клав їх на стіл, мовляв, бачте, я вас забезпечу, ви завжди матимете що їсти.
Свекри нерідко приносили сумки з продуктами у дім Олесі, розкладали все на кухні і в холодильник.
Моя подруга постійно дякувала їм, хотіла того чи ні, а на душі було прикро, адже розуміла, що не батьки мають годувати їх сім’ю.
Олеся від всього цього втомилася, зібрала синочка і пішла з ними жити до батьків.
Найбільше на неї ображаються свекри, не розуміють чому вона так вчинила з їх сином. Вони ж в усьому їм допомагали, а Олеся залишила свого чоловіка.
Та моя подруга переконує, що це не життя, що мати з батьком їх мають котлетами годувати і бавити свого дорослого сина. Хіба він зароблятиме гроші, коли мама носитиме голубці?
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую