– А, можливо, штори тут ці ми замінимо? – Ольга Миколаївна демонстративно обсмикнула велику портьєру у невеличкій вітальні. – Такий похмурий та сірий колір у них, наче вицвілий зовсім, і виглядають вони якось ну дуже вже пошарпано.
Дарина глибоко зітхнула, тереблячи в руках кухонний рушник.
За цей крайній місяць свекруха примудрилася розкритикувати абсолютно все в її квартирі – від кольору шпалер до навіть розміщення меблів. Але ж минуло всього лише два місяці після їх з Євгеном весілля.
– Штори ці абсолютно нові, я їх дуже довго обирала і замовляла по індивідуальному дизайну, – спокійно відповіла Дарина, хоча всередині в неї все кипіло. – Я купила їх перед нашим весіллям. дуже старалася і коштували мені вони чимало, повірте, навіть не хочу озвучувати їх ціну, та я на них кошти сама відкладала довго.
– Нові, не нові, але колір цей, ну це просто щось, але не з кращої сторони – Ольга Миколаївна скривилася. – Ось у нас удома завжди були лише бежеві штори, вони завжди такі ніжні, роблять світлим приміщення. Та й Євген мій до них звик, йому так затишніше.
Дарина мовчки повернулася до приготування вечері, адже розмова ця була зовсім не приємною для неї.
Її квартира була куплена на власні заощадження ще до знайомства з Євгеном, завжди була предметом її гордості та впевненості в своєму майбутньому.
Невелика, але цілком затишна, із ретельно підібраним інтер’єром. І ось тепер кожен візит матері чоловіка до неї перетворювався на інспекцію з подальшою критикою, яка вже стала обов’язковою для свекрухи.
– О, Євгенко! – пожвавішала мати, коли до квартири, нарешті, зайшов її син. – А ми ж тут якраз про тебе з Дариною й говоримо. Може ремонт тут гарний затієм? Шпалери ці темні дуже такі похмурі мені, якісь геть без смаку, та й меблі настав час оновити, у мене вдома і то кращі набагато.
– А що, думка хороша, цікава, можна освіжити все, – Євген посміхнувся до мами. – Дарино, давай правда щось змінимо тут?
– Ми ж робили ремонт хороший, який недешево обійшовся мені, два роки тому, – Дарина з гуркотом поставила сковорідку на плиту. – І мені все подобається, все, як я обирала і як хотіла сама.
– Ой, та який же це тут був ремонт! – махнула рукою мати. – Так, косметичний, напевно, був якийсь. Ось ми з моїм чоловіком, коли ремонт робили
– У вас своя квартира, а у мене своя. У вас одні смаки, у мене – інші, – перебила Дарина. – Тут я господиня і сама вирішую, що і як міняти та коли.
мати незадоволено глянула на невістку, але промовчала. Євген розгублено переводив погляд із матері на дружину.
Наступного дня до Дарини заглянула Наталка, двоюрідна сестра Євгена:
– Даринко, прошу тебе, ти не гнівайся на мою тітку. Вона жінка, взагалі хороша, лише ж добра бажає. У молодій сім’ї треба вміти і поступатися рідній людині.
– Поступатися потрібно? – Олена відклала телефон, який тримала в руках. – А чому завжди маю поступатися саме я? З першого дня весілля тільки й чую – то не так, це не так.
– Можливо, правда, варто щось змінити? Хоча б заради спокою в родині, щоб усі задоволені були і всім спокійно було?
Дарина лише головою похитала. А вже за тиждень у дворі будинку зупинилася якась вантажна газель. Ольга Миколаївна, сяючи, керувала розвантаженням величезного серванту:
– Це з нашого старого гарнітуру ця краса! Дубовий, ручної роботи, ми так колись гордилися ним. Поставимо у вас у вітальні замість твоєї тієї малої і старої шафи.
Дарина відразу застигла у дверях:
– У мене немає вдома місця для ваших меблів.
– Зараз організуємо, я все вже продумала, не хвилюйся! – заметушилася свекруха. – Шафу розберемо зараз твою, хлопці її вивезуть ось, а цей красень буде там тепер красуватися.
– Я не збираюся нічого розбирати, – сердито сказала невістка.
– Дарино, ну чому ти відмовляєшся? – втрутився Євген. – Мама з щиро старається, це її гордість була, вона ж просто ділиться з тобою своїм добром.
– Саме так! – Підхопила Ольга Миколаївна. – Я для вас стараюся, для сімейного затишку. Нехай поки що в коридорі постоїть, освоїться з думкою.
Масивний сервант зайняв половину проходу в невеличкій кімнаті. А наступного дня Дарина випадково почула телефонну розмову свекрухи з її подругою:
– Уявляєш, Тамаро, вона навіть меблі не приймає від мене! А квартира ж зовсім страшна, ремонт потрібен капітальний. Але невістка командує, не хоче, каже, що це її дім і мені тут нічого свої порядки встановлювати.
Дарина трималася за одвірок, щоб не впасти. У голові було багато негативних думок і образи на матір чоловіка. І тут у замку вхідних дверей повернувся ключ – повернувся Євген.
– А я вам знайшов бригаду, яка робить ремонти! – радісно сказав він з порога. – За тиждень почнуть, приступлять до виконання завдань. Мама каже.
Закінчити розмову Євген не встиг. У двері зателефонували, і на порозі з’явилися два чоловіка з інструментами.
– Ось, я сама знайшла вам майстрів, хай подивляться об’єм робіт, – заявила мати. – Почнемо з вітальні, там найстрашніше з усього.
– Ніхто нічого починати тут вже не буде, – Дарина стала в дверях. – Це моя власна квартира і я не давала ніякої згоди на ремонт, мене все влаштовує, як є.
– Дарино, та ти не хвилюйся. Ми швиденько, – заметушилася Ольга Миколаївна. – Шпалери поміняємо, стелі освіжимо. Євгенові так затишніше буде, він звик до світлих тонів.
– Євген ваш тепер одружений, нехай вже звикає до нового, – впевнено сказала Дарина. – До побачення, – вона виразно подивилася на майстрів.
– Даринко, може правда потрібно освіжити, – почав Євген.
– Ні! – Дарина різко розвернулася до чоловіка. – Чому ти мовчиш постійно, коли твоя мати намагається весь час командувати у моєму домі?
– У вашому спільному домі, – поправила мати. – Ви тепер сім’я, треба створювати для всіх затишок разом і рахуватися з іншими. Ось я навіть зразки фарб гарних принесла.
Ольга Миколаївна дістала з сумки велике віяло з кольоровими палітрами:
– Дивись, який чудовий тут бежевий! Найкращий відтінок. У моїй вітальні точно такий самий. І штори під колір підберемо, та й універсальний цей колір, все до нього піходить.
– Я ніколи не любила бежевого, – сказала Дарина. – І нічого міняти не збираюся тут.
– Але ці сірі та темні стіни так пригнічують! – сплеснула руками мати. – Євгене, скажи їй, поясни дружині своїй!
Євген тільки переминався з ноги на ногу, не наважуючись втрутитися у суперечку.
Наступного дня Дарина затрималася на роботі. Повернувшись додому, вона аж застигла на порозі – у її вітальні все було переставлено.
Диван її улюблений був пересунутий до іншої стіни, журнальний столик розгорнутий, картини усі зняті. На підвіконні лежали зразки якихось нових штор.
– Подобається тобі тепер? – із кухні виглянула задоволена Ольга Миколаївна. – Так же набагато просторіше та краще! Я ще старі штори усі зняла, завтра нові привезу. І майстри стін готові почати білити тут усе.
Дарина вмить відчула, як земля йде з-під ніг. У своїй власній квартирі вона раптом стала абсолютно чужою.
– А де Євген? – лише тихо спитала вона, адже більше слів не могла дібрати.
– Євген по фарбу поїхав давно, – радісно повідомила мати. – Я йому сама відразу пояснила, який потрібний відтінок. І ще шпалери придивилася, такі світлі, з квіточками.
– Ви? Самі? – Дарина була сумно здивована. – Ви що собі вже дозволяєте тут?
– А що таке? – щиро здивувалася свекруха. – Я ж для вас лише стараюся. Квартира така похмура була, а стане світла і свіженька! Ось Євгенко скоро повернеться.
– Добре! – Сказала рішуче Дарина. – Дочекаємось чоловіка і все обговоримо. Утрьох.
За годину повернувся Євген з кількома банками фарби. Побачивши вираз обличчя своєї дружини, відразу він винен опустив очі:
– Даринко, ну мама ж хотіла як краще.
– Як краще? – тихо перепитала Дарина. – Послухай, будь ласка, мене уважно. Або ти негайно поясниш своїй матері, що це моя квартира, в яку я вклала багато праці або.
– Або що? – Перепитала Ольга Миколаївна. – Виженеш мого сина? Ти знаєш, скільки дівчат про нього мріє? Ось Тетянка – дочко моєї подруги, вона ж перша в черзі стоїть.
– Мамо! – спробував зупинити її Євген.
– А що мамо? – Ольга Миколаївна вперто підняла підборіддя. – Я ж лише правду говорю. Не для того я сина ростила, щоб він у цій норі сірій жив! Нормальна дружина давно погодилася б на ремонт, тим паче й неї ж нічого не просять: ні грошей, ні допомоги. Ми ж все зробимо самі, я навіть гроші свої докладаю чималі.
– Нормальна дружина? – Дарина посміхнулася. – А нормальна свекруха ніколи не лізе у чуже життя, не вмішується в сімейне життя своїх дітей!
Наступного дня, повернувшись із роботи, Дарина почула голоси з вітальні. Її свекруха щось жваво обговорювала із незнайомою жінкою.
– Ось тут знесемо цю непотрібну перегородку, – лунало з кімнати. – А тут можна поличку функціональну зробити.
Дарина відчинила двері. За столом сиділа її свекруха з якоюсь незнайомою жінкою, перед ними лежали креслення квартири.
– Дарино, познайомся, це Антоніна Юріївна, дизайнер, – радісно представила свекруха. – Ми тут плануємо красиво і зручно все.
– Вийдіть з моєї квартири! – тихо, рішуче твердо промовила Жарина. – Обидві йдіть. Негайно.
– Що значить йдіть? – обурилася мати. – Я ж для всіх стараюся, це ж за мій рахунок буде!
– Моя власність до шлюбу – це моя справа – запам’ятайте це, Ольго, Миколаївно, назавжди! – Дарина підійшла до столу і зім’яла усі креслення. – Ви просто перейшли усі межі.
– Дарино, ти що твориш? – у кімнату забіг Євген. – Це ж мама!
– Саме так – твоя мама. Але не господиня моєї квартири! – Дарина повернулася до своєї свекрухи. – Поверніть мені ключі.
– Які ще ключі? – мати ближче до себе приставила свою сумочку.
– Ті, що ви зробили без мого відома. Інакше мені доведеться змінити всі замки.
– Євгене, ти чуєш? – свекруха голосно сплеснула руками. – Вона виганяє твою рідну матір з вашого житла!
– Ні, мамо, вже не перебільшуй ти так, бо це вже ні в які рамки не лізе, – несподівано твердо відповів Євген. – Дарина, якщо чесно, має рацію. Ти зайшла надто далеко.
Мати здивувалася:
– Виходить, ти вибрав сторону дружини, а не рідної матері, яка стільки для тебе зробила?
– Я вибрав спокій в своїй сім’ї, мамо, – спокійно відповів Євген. – І її право розпоряджатися своєю власністю.
мати мовчки дістала ключі і, демонстративно, кинула їх на стіл.
– Все, можете на мене більше не чекати, ходити не буду до вас. Я думала, у мене є син і невістка, а виявилося – просто чужі люди.
– Мамо, не драматизуй, – зітхнув Євген спокійно. – Просто навчися, врешті, поважати наш особистий простір.
Мати, не слухаючи сина, вискочила з помешкання. За нею слідом поспішила розгублена дизайнерка.
Минуло, після того, три місяці. Свекруха не дзвонила і не приходила. Євген іноді відвідував матір, але додому повертався мовчазний та похмурий.
– Знаєш, Дарино, – сказав він одного вечора дружині, – мама зізналася мені щиро, що погарячкувала вона. Просто їй важко прийняти те, що я більше не потребую її турботи, що я тепер самостійна людина, а вона живе вже сама.
Дарина, у відповідь, посміхнулася:
– Запроси її до нас в суботу на вечерю. Тільки скажи їй нехай не приносить фарби та шпалери.
Відносини зі свекрухою в Дарини поступово налагодилися. Ольга Миколаївна більше не намагалася командувати дітьми.
Дарина іноді картає себе, що так говорила з матір’ю чоловіка. Чи була вона права, коли попросила віддати ключі від її житла? Можливо, їй варто їй повернути – нехай далі приходить завжди до них?
Фото ілюстративне.
