fbpx
Життєві історії
Одного дня чоловік пізно дуже повернувся додому, я вже спала. Та він звик, що його має чекати на столі гаряча вечеря, тому розбудив мене і попросив накрити на стіл

У моєму сімейному житті зараз одні негаразди і я вже довгий час не можу їх вирішити, не знаю, як знайти всьому правильне рішення.

Коли я виходила заміж, мріяла про зовсім інше сімейне життя, сповнене любові, підтримки і взаєморозуміння. А все склалося зовсім по-іншому, на жаль, не про це я мріяла свого часу.

Так, я вже дев’ять років несу цей вантаж на собі. 9 років, які мали б бути найщасливішими в моєму житті, бо в мене для цього є все – коханий чоловік, діти, улюблена робота. Але немає взаєморозуміння, підтримки, зрештою, тихої розмови за горнятком чаю. Є гора немитого посуду, непраної чи непрасованої білизни, не прибрані ліжка, не протертий стіл після сніданку. Я так втомилася від того, що все вдома залежить від мене, що іноді просто хочеться забути про все і просто відпочити.

Вважаю винним, передовсім, в усьому цьому свого чоловіка. І зрештою – себе, що допустила таку ситуацію, в якій я – звичайна домробітниця. Але ж в мене також є свої потреби, є робота, є бажання відпочити, щоб мені також хтось приніс горнятко кави чи засмажив на сніданок хоча б яєчню, іноді хочеться, щоб хтось запитав мене чи я не втомилася, чим мені допомогти.

Але ж ні! Усе лежить на моїх плечах: так було раніше, так і зараз є. Усе до дрібниць. Чоловік вважає, що він заробляє гроші для сім’ї і з нього годі, більше у нього ніяких обов’язків бути не може. А я хіба не заробляю грошей? Хіба не оплачую зі своєї карточки сімейних рахунків?

У дітей є досить таки багато часу на власні пустощі, лиш не на прибирання за собою одягу, крихт на килимі у їхній спальні, посуди після їжі. Усе чекає на мене.

І мені часто хочеться навіть ввечері не повертатися додому, адже знаю скільки роботи мене там чекає, коли втомлена з торбами повними продуктів я переступаю поріг нашої оселі. Скрізь на мене тут чекає справжній безлад. У всіх є власні справи, окрім мене.

Я маю, як звичайна домогосподарка, терпеливо складати всі речі на місця, мовчки протирати кухонний стіл і садовити за нього своїх вже майже дорослих дітей, щоб нагодувати нашвидкуруч приготованою вечерею. А потім знову все по колу. Ніхто не зважає, що я втомлена, всі звикли до цього.

На моє прохання допомогти мені в усіх зразу є невідкладні справи, які треба вирішити в невідкладному порядку. Тому я знову залишаюся на кухні з горою посуди. І так з дня в день.

Останньою краплею, що порушила моє мовчання, був несподіваний пізній прихід чоловіка з роботи, коли я втомлена уже заснула. Проте він звик, що його на столі завжди чекає тепла вечеря, тому розбудив мене, щоб розігріла йому страву.

Я не втрималася, одягнулася і просто вийшла з дому, незважаючи на пізній час. Замовила таксі і попрямувала до своїх батьків, щоб там знайти розраду, підтримку і трохи відпочити, бо вдома я не бачила цього останнім часом.

Однак мої батьки замість того, щоб мене пошкодувати щиро, вони були обурені моєю поведінкою. Сказали, щоб я негайно повертатися в сім’ю, де на мене чекають чоловік та мої діти. Я все-таки одну ніч переночувала в батьків, а ввечері після роботи поїхала додому.

На моє щире здивування кухня була прибрана, як ніколи, а ліжка застелені, чисто і затишно. Діти також чемно себе поводили, не галасували, як вони часом це люблять робити.

Я для себе зробила висновок, що мабуть, треба час від часу дозволяти собі вечірні прогулянки містом з подругою, похід до театру, цікаві зустрічі, а не застрявати в побуті. Як засвідчила ситуація, коли треба, то моя сім’я може справитися й без мене.

І я на здивування всім мовчки, нічого не говорила, не докоряла, а просто запарила свій улюблений час, сіла в зручному кріслі за книжкою.

Діти мовчки також розливали собі чай і ласували пирогом, який хтось з них купив, повертаючись додому. Тепер я розумію, що сама винна в тому, я сама себе зробила домогосподаркою, хоча могла вчинити інакше і навчити чоловіка та дітей самим трохи дбати про себе.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page