А ще зовсім не так давно все у Галини було все, як то кажуть в народі, в чистому шоколаді: чоловік, дім – повна чаша, вже чималенький гарненький синочок п’яти років. Здавалося б, що бажати більшого та кращого вже неможливо в цьому житті.
Галина сама не працювала, її чоловік Микола виконував всі її бажання, добрим було те, що матеріально він міг собі це дозволити, зарплата у нього набагато вище середньої, заробляв він досить таки непогано.
Хочеш няню для дитини – запрошуй, будь ласка, не хочеш прибирати сама вдома і готувати – бери помічницю на два-три рази на тиждень, бажаєш п’яті за рахунком чобітки або друге у цьому сезоні недешеве пальто – купуй, немає проблем ніяких зовсім, все, як вважаєш за потрібне.
Дитину возили по гуртках і студіях мало не з року, все це чоловік теж оплачував без проблем сам без будь-яких зайвих запитань. Треба, значить треба, нічого тут не скажеш.
Єдиний мінус такого сімейного життя полягав у тому, що сама Галина з сином абсолютно не бачила чоловіка свого і батька своєї дитини вдома, адже він з’являвся рідко.
– І ти віриш, що він у тебе на роботі мало не щодня сидить до першої години ночі? – сміялися знайомі в обличчя Галині не раз. – Ну вір, якщо тобі так хочеться! Лише потім не скаржся нікому, якщо щось там дізнаєшся потім. Я б на твоєму місці давно вже поставила питання перед ним – що це за справи такі, що чоловік приходить додому, коли йому зманеться? Нехай припиняє додому так пізно повертатися мало не щодня. Робочий день до семи вечора, то значить, що рівно о восьмій годині вечора чоловік має бути вдома. А якщо о восьмій годині вечора чоловіка немає, то двері замикаєш і все. А що? Нехай йде туди, де сидить оце цілими ночами. Повір, він не просто так затримується на роботі, ой не просто так.
І в останній раз, коли чоловіка вже пізно ввечері не було вдома, Галина таки взяла, як їй радила подруга, і просто замкнула двері. А нічого ходити ночами невідомо де, коли дружина так довго чекає вдома з готовою вечерею, а він не зрозуміло де ходить.
– Я не жартую з тобою зовсім, – попередила вона чоловіка. – О дев’ятій годині вечора тебе вдома немає – можеш не приїжджати взагалі. Не пущу, бо не уявляю де ти там так довго сидиш. Ну невже так можна?
Сказано зроблено. Чоловік, звичайно, затримався знову, так склалося у нього чомусь, приїхав в ночі до замкнених дверей – і Галина влаштувала справжній театральний номер. Чоловік стукав у двері, дзвонив, а дружина йому просто не відкривала двері і все, він просив через двері, що втомився, хоче відпочити, вона сперечалася, на голосну розмову в ночі вийшли сусіди – вийшло дуже незручно пере чужими людьми.
Чоловік, солідний респектабельний, як якийсь там незрозуміло хто, цілу ніч стукав в квартиру до себе додому на очах у всіх сусідів. Але сама Галина тоді дуже тріумфувала по-справжньому- нехай, мовляв, весь будинок дізнається, скільки ти додому приходиш, і де ти так довго ходиш. Нехай всі зрозуміють, як мені з тобою живеться.
І на наступний день сама Галина теж закрила вхідні двері в квартиру. Тільки чоловік вже не стукав – повозився з замком біля вхідних дверей, і зрозумівши, що двері на зачинені, як і минулого разу, пішов кудись.
Жінка спочатку зраділа – так йому і треба – тепер знатиме, як поводитися з дружиною. Щоб знав, як додому приходити пізно і щось там вирішувати собі не зрозуміло де та з ким. Нехай йде туди, звідки прийшов, а то зовсім перестав зважати на її прохання.
Потім занепокоїлася і подзвонила сама. Чоловік сказав, що він у батьків, поживе у них, поки графік роботи не ввійде в нормальну колію.
– Ах так? – впевнено сказала Галина Василеві. – Ну і сиди там, у матусі своєї! Можеш взагалі не повертатися тоді додому, як знаєш, сам не розумієш, що ти втрачаєш.
І що ви думаєте – довго не думаючи, він так і зробив. Не повернувся додому таки. Уже два місяці минуло.
Через кілька днів Василь зателефонував дружині і сказав, щоб влаштовувала сина в дитячий садочок, йшла на роботу. Хотіла жити сама – викручуйся. Ніяких більше нянь і дорогих гуртків.
Василь пообіцяв на дитину аліменти якісь платити, але то невелика виявилася сума. Для Галини це насмішка, але у чоловіка, виявляється, офіційна зарплата копійки.
– Ще скажи спасибі, що квартиру не ділю між нами, я її залишу своїм дитині, – мовив чоловік Галині.
Втім, дозволив в крайньому випадку приводити дитину на обід до свекрухи. Але самої Галині ловити там нічого – свекруха її ніколи не любила.
Тепер Галина зараз сидить абсолютно без грошей, йти працювати кудись, це ще якщо пощастить і вона знайде якусь роботу, за 6-7 тисяч гривень на те місце, що їй знайшли подруги, оператором в колл-центр, не хоче абсолютно – вона і не знала, що такі зарплати бувають і люди на такі гроші живуть. Дитину в садочок так і не влаштувала. Скаржиться тепер подругам, просить гроші на їжу, але співчуття не знаходить вона зараз ні в кого. Подругам тепер вона зовсім не цікава.
Грошей вже не дають, так, хто пачку макаронів, хто пару яблук дитині, хто кусок фаршу, але все це вже з гримасами, тому що – ну скільки можна. Вона ж ходить кожен день, просить, дзвонить – дайте грошей, дайте що-небудь поїсти, поповніть рахунок на телефон.
І з одного боку, по заслузі, з іншого – шкода їх. Особливо дитину малу ще зовсім. Краща подруга зателефонувала чоловікові, мовляв, вистачить вам вже сперечатися, пожартували і буде з вас. Він сказав – ніяких жартів, це був її вибір, я нічого вже змінювати не хочу, мені і так добре живеться.
А родичі розділилися на дві частини, одна частина близьких людей шкодує Галину з дитиною, допомагає, чим може, а інша – говорить, що сама в усьому винна. А я навіть й не знаю на чий бік схилитися. Невже чоловік правий?
Фото ілюстративне.
