Моїх батьків ще дуже давно, на жаль, розлучила моя рідна бабуся, матір моєї мами. Я дійсно вважаю, що винна лише вона у тому, що склалося так їхнє життя.
Жінка вона зі складним характером, безкомпромісна та важка. Мій рідний тато не припав їй до душі ще до весілля, на жаль – їй чомусь постійно здавалося, що дочка її варта куди кращого чоловіка, ніж мій батько, хоча мама моя була звичайною собі дівчиною, нічого особливого, щиро кажучи і женихи до неї не стояли у черзі.
Проте батьки мої все ж одружилися. Після весілля вони відразу стали орендувати невеличку кімнату, згодом на світ з’явилася я.
Бабуся моя все одно постійно не втомлювалася повторювати моїй мамі, що батько мій недобрий, що їй важко буде жити з ним, адже у нього ні житла свого, ні статків нормальних. ні доходу хорошого немає. Мама, у відповідь, лише рукою махала, не сприймала всерйоз слова моєї бабусі.
А якось бабуся просто прийшла до них в гості без попередження, двері були відчинені і вона зайшла так, що й ніхто не звернув уваги, спеціально тихенько підкралася.
І в той раз вона почула, як батьки голосно щось там з’ясовували за дверима своєї кімнати, якась суперечка була. Ну молода сім’я, таке в усіх часто буває, інколи й невеличкі суперечки трапляються.
Хоча, до слова сказати, тато мій завжди був спокійним чоловіком, про це знали усі. Інша б людина, на місці моєї бабусі, й не стала втручатися, зробила б вигляд, що не почула нічого.
Ну просто чоловік з дружиною щось вирішують там, пішла б тихенько, але не наша бабуся, не той випадок. Вона швиденько зайшла в кімнату, роздула, як завжди, з мухи слона, стала й собі сперечатися з зятем, хоча навіть повністю ту картину не знала, що й до чого там було, а розбиратися не стала, не мала бажання на те. Аж сусіди чули все.
А в кінці просто сказала, щоб мама збирала свої речі і дитячі та забрала її зі мною до себе, мені тоді лише рочок був.
Батько тоді ще пробував щось пояснити, довести свою правоту, але його вже ніхто не слухав, бо бабуся вже й так накрутила ту маму, що вона повірила лише в те, що права лиш вона.
Було це в невеликому місті, де жили тоді мої батьки, і матері мого батька про все стало відомо вже через кілька годин – жінка після цього була ще довго в стаціонарі, адже хвилювалася дуже, говорила усім, що такої недоброї слави на все місто і уявити не могла, яку принесла їй сваха.
А батьки мої після того відразу розлучилися, хоча ще до розлучення обоє щиро шкодували, що так все вийшло, погарячкували, адже щиро кохали тоді одне одного.
Але ось заважала обом гордість і образа, не давало щось переступити цей випадок і жити далі. Та й бабуся так накручувала маму, що та й не могла слова сказати їй у заперечення.
Обоє потім і тато, і мама мали свої шлюби, але вони були зовсім невдалими і не щасливими, так як їх. Бабуся, винуватиця суперечки, теж хвилювалася дуже, після того, дивлячись, як життя у дочки не складається. Мовляв, знала б, що буде так, не втручалася. хай би жили вже, як жили – але я як краще хотіла.
Роки так швидко минули, я зараз теж вже мама, маю двоє синів, але ніколи в їх сім’ї не лізу. Поважаю своїх невісток та ніколи не втручаюся у їх непорозуміння, навіть коли вони сперечаються і мені дуже шкода саме своїх дітей. Діти посперечалися там собі, потім помирилися і живуть собі щасливо далі. У моїх синів хороші сім’ї, мене вони завжди раді бачити.
Я вважаю, що у суперечках між тещою і зятем, або між свекрухою і невісткою завжди винні матері. Вони старші, мудріші, багато життєвого досвіду у них за спиною і вони мають змовчати, мають бути розумніші і мудріші. А якщо не складаються стосунки, то винні свекрухи і тещі. Хіба не так?
Фото ілюстративне.
