Після одруження нам з чоловіком не було де жити, і він запропонував якийсь час пожити у його мами в селі.
А потім у нас був план заробити грошей і або збудувати собі будинок (якщо сподобається в селі), або купити собі квартиру і жити в місті.
Оскільки варіантів було не багато, то я погодилася.
Коли я виходила заміж, мені було вже 35 років. Чоловік мій старший за мене на 2 роки, але у нього до мене вже була сім’я, і там є двоє діток, яким він платить аліменти.
Я теж би хотіла дітей, але чоловік сказав, що з цим питанням поки що почекати треба, поки не владнається питання з житлом.
Мене це засмутило, бо на це можуть піти роки, а в мене не так багато часу.
Ну добре, стали ми жити разом із свекрухою. Роботи в селі завжди багато, я працюю зранку до вечора.
У них городу тільки 50 сотих. А ще, є велика господарка – гуси, кури, свині, корова.
Я ж коли в село погодилася їхати, то з роботи звільнилася. Думала, що буду щось поближче шукати, але зараз, принаймні поки сезон, я працюю весь день вдома.
До такої важкої праці я не звикла, і мені часом є дуже важко. Але чоловік наче цього не бачить.
Та й змінився він дуже після того, як ми з ним розписалися. Не каже мені гарних слів, про подарунки я взагалі мовчу, а радиться він у важливих питаннях не зі мною, а з мамою своєю.
А нещодавно мені зовсім неочікувано життя подарунок зробило. Одна моя далека тітка, в якої дітей не було, записала на мене свою квартиру.
Квартира однокімнатна, маленька, в дуже запущеному стані, але все ж – житло.
Я ще сама не придумала, що з нею робити, але мій чоловік з своєю мамою вже все за мене вирішили.
Вони пропонують спадкову квартиру продавати, а гроші вкласти в ремонт їхнього будинку, щоб ми не тіснилися, і таким чином, у нас буде своє житло – зробимо все так, як ми хочемо.
Я їм зразу відповіла, що на таке я не піду. Мені розуму ще вистачає, і в чуже майно я свої гроші вкладати не збираюся (будинок, в якому ми живемо, досі належить свекрусі).
Моя відмова ні чоловікові, ні його мамі не сподобалася.
– Значить, ти не хочеш дітей, – сказав мені мій чоловік.
– Ти у нас рік живеш, не працюєш, ми тебе годуємо-одягаємо, а ти – невдячна, – дорікнула свекруха.
Я промовчала, сказала, що подумаю.
А що б Ви мені порадили? Я розповіла все як є.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.