fbpx

Одарка їхала в машині, і чекала, що от-от внук почне розмову про те, що хату в селі треба продавати, і що він її зараз познайомить з потенційними покупцями. Після того, як вони сходили до батька помолитися, Андрій запитав бабусю, чи не хоче вона проїхатися і одним оком глянути, як там поживає її хатинка. – Ну от і все, – подумала собі старенька і опустила очі. – Авжеж, їдьмо, синку, – сказала ледь чутно

Одарці добре було у дітей, вони дуже бережно до неї ставилася, а Наталка, то взагалі, щодня їй цукерки шоколадні купувала, її улюблену “Ромашку”. Старенькій інколи аж незручно було від того, що вона причиняє онуку і його дружині стільки клопотів, але молодята її постійно запевняли, що навпаки, відколи бабуся у них з’явилася, то в домі наче оберіг засвітив, якимось таким сімейним теплом повіяло, що і словами не передати.

Андрій був єдиним онуком у бабусі Одарки, ба, навіть більше – він був єдиною рідною людиною для неї. Батьки Андрія давно розлучилися. Мама поїхала на заробітки в Америку, і там вже влаштувала своє особисте життя, а батька років 10 тому не стало.

Одарка не винна в тому, що її син не зміг зберегти сім’ю, до своєї невістки вона завжди добре ставилася, ніколи їй слова поганого не сказала, і точно не її вина, що їхні шляхи розбіглися. Але невістка їй цього не пробачила – після розлучення навіть з онуком не дозволяла бачитись.

Андрій виріс дуже хорошою людиною, і після того, як мама поїхала в Америку заробляти гроші і влаштовувати своє особисте життя, він сам відшукав свою бабусю. З батьком, нажаль, навіть попрощатися не встиг.

Відтоді онук був частим гостем в селі у бабусі. І саме їй першій привіз показати свою Наталочку, з якою вирішив одружитися. Бабуся вибір онука схвалила, сказала, що в дівчини є душа – а це найголовніше для сімейного життя.

Минула зима була настільки темною, холодною і непередбачуваною, що Андрій вирішив забрати бабусю до себе, Наталя була не проти Одарка довго вагалася, чи варто їй залишати свою хату, де все рідне і знайоме, і йти до молодих їм заважати.

Та Андрій навіть чути нічого не хотів, приїхав машиною по бабусю, а Наталя допомогла старенькій зібрати речі. Одарка була приємно здивована, коли їй виділили окрему світлу кімнату, вікна якої виходили на церкву, так що вона з дому могла слухати Службу Божу. Старенька багато молилася, просила, щоб Господь дав молодятам дитинку, бо з цим питанням у них чомусь виникли проблеми.

Наталя виявилася напрочуд доброю і лагідною, вона завжди намагалася купити бабусі чогось смачненького, а ввечері, після роботи, вони пили чай, і Одарка розповідала своїй невісточці про життя, а та її слухала з широко розплющеними очима, а дещо навіть і записувала.

– Знаєш, Андрію, я інколи дивуюся, скільки мудрості є у літніх людей. Їм є нам що сказати, шкода, що ми не завжди знаходимо час їх послухати, – якось зауважила Наталя.

Все було добре, але з початком літа Андрій став пропадати, пізно приходив додому, і Одарка почала хвилюватися. Одного разу вона підслухала, що Андрій з Наталею говорили про її хату в селі.

– Напевно, вирішили продавати, – з сумом зауважила старенька. – Якщо продадуть, то так тому і бути, але вона не впевнена, чи витримає її серце цю подію, вона ж там, у тій старій хаті, душу свою залишила. Але, діти тут до неї добре ставляться, тому доведеться змиритися.

Рік Одарка не їздила в село, а перед самим Різдвом Андрій сам запропонував відвезти бабусю в рідні краї, сходити на цвинтар до тата, свічечку засвітити.

Одарка їхала в машині, і чекала, що от-от внук почне розмову про те, що хату в селі треба продавати, і що він її зараз познайомить з потенційними покупцями.

Після того, як вони сходили до батька помолитися, Андрій запитав бабусю, чи не хоче вона проїхатися і одним оком глянути, як там поживає її хатинка.

– Ну от і все, – подумала собі старенька і опустила очі. – Авжеж, їдьмо, синку, – сказала ледь чутно.

Коли вони під’їхали до воріт, то Одарка не відразу впізнала свій дім – замість її старої хати стояв гарний, відремонтований будинок.

– Прошу, бабусю, – подав Андрій руку старенькій. – Зайдемо в дім.

Одарка аж руками всплеснула, коли зайшла в свою хату. Виявляється, що все літо Андрій витратив на ремонт будинку бабусі.

– Синочку, та ви ж нічого і не викинули, бачу, що всі мої речі на місцях стоять, – тішилася старенька, а з її очей котилися сльози. Вона тремтячими руками розглядала старі фотографії, статуетки, посуд, хустки свої парчеві – все було на місці, до того ж, гарно поскладане.

– За що ж мені таке щастя на старість? – розгублено запитала Одарка.

– Бабусю, це ще не всі сюрпризи, – зауважив Андрій і лагідно подивився на свою дружину. Наталя посміхаючись гладила свій уже округлий животик.

– Дітки мої, яка ж я рада за вас, дитинка – це ж таке щастя, – розплакалася старенька.

Наталя підійшла до неї, обійняла її, і тихо прошепотіла: – Дякую Вам за Ваші молитви і те тепло, яке у нас вдома з’явилося.

Цінуйте своїх літніх родичів, бо саме вони і є берегинями родинного вогнища.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page