Данила не було в селі 15 років, вже й ніхто не сподівався побачити його в рідних краях. Одні говорили, що пропав чоловік у світах, інші – що його вже й немає на білому світі, а він приїхав. Відколи бабусі не стало, хата його вже кілька років стояла пусткою, обростала травою, подвір’я почало занепадати, бо нікому ж було за ним приглянути.
Данило рано залишився сиротою. На щастя, у нього була молода бабуся Одарка. Внук став для неї усім світом, вона й небо готова була йому прихилити, лиш би той був щасливий.
Одарка замінила онукові і маму, і тата, сама мала невеличкий бізнес в районі, займала керівну посаду, тому грошей хлопцю не бракувало. Оскільки потреби в грошах Данило ніколи не відчував, то й не спішив сам заробляти, хоча хлопцю вже 26 минуло. Отак і жив на всьому готовому у бабусі, в якої дім був повна чаша.
Тому склалося так, що все в житті за Данила вирішувала бабуся, то ж коли хлопцю прийшов час одружуватися, вирішила вона, що сама знайде йому наречену, бо таку серйозну справу не можна внукові доручати.
Мала Одарка якраз на приміті 18-річну Оксанку, дочку партнера по бізнесу. Старші між собою домовилися, дітям оглядини зробили, на Великдень старостів прислали, а в червні вже й весілля відгуляли. Треба сказати, що весілля було шикарним, люди в селі ще довго рахували, скільки ж то Одарка і її свати грошей витратили, щоб так шиканути.
Оксанка пішла жити в невістки до Одарки. Можна сказати, що забрали дівчину прямо з шкільної парти, бо лише два роки тому школу закінчила і в університет поступила.
Одарка твердо вирішила поширювати свої закони влади і на молоду невістку. З першого дня почала повчати, що і як робити. Не один вечір плакала через неї дівчина в подушку, а Данило замість того, щоб захистити дружину, завжди ставав на бік бабусі.
Так і жили, останньою краплею стала суперечка про роботу. Оксанка наполягала, що чоловікові час ділом зайнятися, на що Одарка дуже різко відповіла:
– Не буде мій Данило за копійки горбатитися, у нього і так доля нелегка.
Тепер навіть на найменші дрібниці Оксана була змушена випрошувати гроші у Одарки, або ж просити у батьків, оскільки сама ще була студенткою.
І уже на початку вересня Оксана стояла на порозі рідної хати:
– Батьку, мамо, прийміть, не повернуся я більше до Данила і ніколи не питайте мене чому.
Звістка, що від Одарки пішла невістка, швидко облетіла усе село. Всіх цікавила причина, та з боку обох родин було цілковите мовчання. Хто ближче знав Одарку, жартував, що дивно, як невістка і ці три місяці витримала.
Дуже скоро односельці почали помічати, що Оксана при надії, радили Данилові піти перепросити дружину, все ж таки клявся перед Богом і людьми.
Одарка зупиняла онука:
– Не смій! Ще невідомо, чия то дитина, раз вона так швидко втекла.
І пустила поганий поголос по селі про дівчину, що та дитину носить не від її онука.
Через пів року Данило зник з села, навіть не попрощався з улюбленою бабусею. Хтось казав, що бачив його закордоном на заробітках, а хтось, що його вже і на світі немає.
***
На шкільному подвір’ї лунав красивий вальс. Сьогодні у школі випускний. Оксані не вірилося, що пройшло вже 15 років, і що її найдорожча донечка Оленка вже закінчує 9 клас. Здається, вона найкрасивіша серед усіх однокласниць, та що там, ні, вона найкрасивіша дівчинка на землі.
І, небеса, як же вона подібна до Данила, як дві краплі води. То певно, так Бог дав, що дівчинка була схожою на батька, щоб раз і назавжди покінчити з ганебною славою про те, що він не її батько. Славою, якою довгі роки покривала Одарка свою онучку. Вона так, до речі, жодного разу і не прийшла до дитини, хоч і жили в одному селі.
Поряд з дочкою Оксана і сама виглядала, як випускниця. В свої 35 вона здається зовсім не змінилася, її врода причаровувала не одного чоловіка, але всі ці роки Оксана жила сама, з дочкою.
Оксана не зводила погляду з своєї красуні-донечки, і відчула, що від неї теж хтось не зводить погляду. Воно повернулася, і не повірила очам – на шкільному подвір’ї стояв чоловік з посивілими скронями і величезним букетом квітів. Це був Данило.
По закінченню урочистостей він несміливо підійшов до доньки, щоб подарувати їй букет.
– Я знаю, Ви мій батько, я зразу це відчула, ми ж з Вами схожі. Як дві краплі води.
Данило ледве стримував емоції, Оксана спостерігала із сторони, чим це все закінчиться. Вона виховала свою дочку доброю християнкою, дівчинка ходила до церкви, навіть співала в церковному хорі.
– Я не раз просила Бога, щоб дав мені шанс хоч побачити Вас. А Ви прийшли. Знаєте, я не тримаю на Вас образи. Приходьте сьогодні до нас на вечерю, відсвяткуємо мій випускний.
Оленка благально глянула на Оксану:
– Думаю, мама буде не проти…
Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонено.
Фото ілюстративне – m.vest-news.