fbpx

Одарка неабияк захвилювалася, коли побачила, що став до Марії сусід Петро заходити. Його дружина в Італію поїхала, і там давно живе з італійцем. Йому прямо про це казала, навіть пропонувала розлучитися, але він тут в приймах, нема йому куди йти, тому і заходив Петро і до Марії, бо роботи у неї було багато. А вона завжди годувала його чимось смачненьким – то борщику йому наварить, то вареничків, а він їсть, аж за вухами лящить, та ще й добавки просить. Так і пригрівся Петро біля Марії, вже сам ходив, шукав яку роботу. А потім Петро прямо запропонував Марії, що якщо вона не має нічого проти, то він не проти з нею зійтися, але проти виявилися родичі Марії

– Маріє, у тебе паркан похилився, може я прийду і зроблю, – сказав якось Петро, проходячи повз подвір’я сусідки.

Та якраз поралася на городі, готувала до веснування свої грядки, і вже й сама помітила, що паркан її скоро впаде. Але що Марія могла вдіяти, якщо вже багато років живе сама?

Заміж вона так і не вийшла, бо залишилася вдома лежачу маму доглядати. Сестра хитрішою виявилася, вона в місто поїхала, там своє особисте життя і влаштувала. А Марії пообіцяла, що якщо та маму догляне так, як треба, то матиме її хату.

– Сестричко, я на спадок претендувати не буду, все буде твоє, – улесливо щебетала Дарця.

Обіцяла Одарка Марії допомагати, але вся її допомога зводилася до того, що вона приїжджала на вихідні з чоловіком і дітьми, набирала домашніх продуктів, і поверталася в місто. Хоч би раз спитала, чи треба сестрі яка допомога – фізична чи фінансова.

А Марія тішилася, що у неї родина є: сестра приїжджає, вже є рідна душа, племінниці до неї горнуться, майже мамою називають – що їй ще треба? А те, що вона заміж не вийшла – не біда, не кожному так щастить. Та й де тут, в селі, собі нареченого знайдеш? А далі району вона ніколи і не виїжджала, бо ж і маму не могла залишити, і господарку.

Коли мами не стало, Марії було 38 років. Сестра, як і обіцяла, відмовилася від своєї частки. Так Марія і стала повноправною господинею. Але господарювати особливо і не було на чому – хата стара, без ремонту, всі зручності на вулиці, паркани падають. На все великі гроші треба, а звідки їх взяти, якщо Марія на пошті листоношею працює і отримує мінімальну зарплату?

Якби не господарка, яку вона тримає, то навіть сама не знає, як би вона виплуталася з цієї непростої ситуації. Та ще й Дарця щосуботи приїжджає по домашні продукти.

– Хату я тобі залишила, сестричко, от тепер і допомагай. Тобі, що важко? Погодься, не кожна сестра на таке погодиться, а я великодушно все тобі залишила! – не раз повторювала Одарка своїй молодшій сестрі.

Та говорила Дарця так не з великої любові до сестри, а тому, що розуміла, що дітей у Марії немає, і і так все її дітям дістанеться, а кому ж ще?

Але Одарка неабияк захвилювалася, коли побачила, що став до Марії сусід Петро заходити. Його дружина в Італію поїхала, і там давно живе з італійцем. Йому прямо про це казала, навіть пропонувала розлучитися, але він тут в приймах, нема йому куди йти, тому і живе біля тещі, разом з донькою і зятем.

Та розуміє Петро, що нікому він там не потрібен, тому і ходить як приблуда по селі, людям допомагає – кому дах підлатає, кому паркан підправить, так собі на хліб і заробить, щоб дружина не картала його, що він за її італійські гроші живе.

Часто заходив Петро і до Марії, бо роботи у неї було багато. А вона платити йому не мала чим, бо грошей не було, зате завжди годувала його чимось смачненьким – то борщику йому наварить, то вареничків, а він їсть, аж за вухами лящить, та ще й добавки просить. Так і пригрівся Петро біля Марії, вже сам ходив, шукав яку роботу.

А потім Петро прямо запропонував Марії, що якщо вона не має нічого проти, то він не проти з нею зійтися, а з дружиною вони і так жити не будуть, навіть якщо вона з Італії і приїде. Вона он, минулого року на Великдень з своїм італійцем приїхала в село, і під церкву пішла з ним паску святити, так що майбутнього у них точно нема.

– А ти, Маріє, добра, хороша. Ми б з тобою могли непогане життя ще прожити, в старості будемо одне одному надією і опорою.

Марія подумала, і погодилася, але з умовою, що Петро спершу офіційно з своєю дружиною розійдеться. Так вони і зробили, а дружина Петра навіть зраділа, що все так добре вийшло.

Не зраділа за щастя сестри лише Дарця, яка не приїхала, а примчала, щоб заборонити сестрі таку велику помилку зробити.

– Навіщо тобі в 43 роки заміж виходити? Жила стільки часу сама, то й тепер справишся, та й ми у тебе є! Ти що, не розумієш, що Петро з тобою через хату, бо йому нема де жити, – картала Одарка сестру.

А та стала і ледь не розплакалася, бо вже й сама не знала, що має робити. З однієї сторони – їй теж хотілося жіночого щастя. А з іншої – може, сестра і права?

А що б ви порадили Марії? Ризикнути, чи і далі жити, як жила?

Олеся Біла.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page