– Мамо, повір, в місті тобі буде значно зручніше жити. Ну чому ти така вперта? Продавай хату, купимо квартиру, і заживемо собі. Ну невже тобі мене не шкода? – вкотре просила Поліна маму продати будинок і розпрощатися з селом.
Одарка мовчала, дивилася у вікно, а Поліна продовжувала наводити аргументи, чому переїзд – це чудова ідея.
– Будеш мати свою окрему кімнату, всі зручності, роботи в квартирі ніякої, лише телевізор дивитися і на лавочці з сусідами гомоніти. Ми вже навіть гарний варіант знайшли, тобі сподобається, – благала Поліна.
Літня мама сказала, що подумає. Донька сприйняла це як напівофіційну згоду, і щаслива помчала в місто.
Одарка вийшла на подвір’я, і справді, хата її потребує капітального ремонту, а грошей немає. І добре було б її продати, поки ще є покупці.
Але ж її господарка, її айстри і жоржини, які цвітуть такими яскравими фарбами, що жити хочеться. Зрештою, як же її пес Бровко? Поліна сказала, що ніяких собак у квартирі не буде, тому доведеться вірного Бровка на сусідів залишити.
І доньці хотілося допомогти, і свою хату залишати не хотілося.
Одарка пізно вийшла заміж, вона була вчителькою, її ще дуже молоденькою відправили в це село по розподілу, вона відразу взялася за роботу, та так захопилася вчителюванням, що за особисте життя зовсім забула.
Але в селі і пропозицій було небагато. Дочекалася до того, що майже в 40 років її засватав один вдівець, Павло, який сам виховував маленького сина, Івана.
Через рік у них народилася донечка, Полінка. Павло був добрим чоловіком, Одарка навіть змогла його покохати, бо людиною він був хорошою, та й господарем добрим.
Прожили вони з Павлом 15 років, а потім його не стало. Хата чоловіка перейшла дружині. Син Іван поїхав з дому вчитися і попередив, що в його плани не входить повертатися в село, він буде пробувати робити кар’єру в місті. Та згодом йому взагалі вдалося виїхати за кордон.
Полінка ж вчитися не хотіла, відразу після школи вискочила заміж. Спочатку зятя додому привела, а потім сказала, що вони з чоловіком їдуть в місто і будуть працювати там на заводі.
Жили вони на орендованій квартирі, і їм ледве вистачало грошей, щоб звести кінці з кінцями. Не раз Одарка пакувала повні сумки домашніх продуктів і везла дітям в місто.
Та потім перестала, бо зовсім з сил приупала. Та що там казати, роки беруть своє, вже от-от 8-й десяток розміняє. Тоді і почала Поліна вести розмову про те, що треба продавати хату і купувати квартиру.
Доньці таки вдалося переконати маму, і та погодилася. Покупці швидко знайшлися. Поліна купила двокімнатну квартиру, і тут виліз перший неприємний сюрприз – окремої кімнати для Одарки немає, тому літню маму розмістили на невеликому диванчику на кухні.
Тепер у бабусі була лише одна радість – дивитися у вікно, і за людьми спостерігати.
– Ну що там цікавого у вікні показують? Які новини? – піджартовував зять над літньою тещею.
– Скільки можна у тому вікні стирчати? Хоч би картоплі почистила, – картала маму Поліна, яка постійно була втомлена то роботою, то дітьми.
Одарка ставала чистити картоплю, але донька її відразу проганяла, бо бачила, як маленькі грудочки землі з картоплі при чищенні необережно падають на підлогу. Поліна злилася, а старенька мама ледь не плакала, бо зрозуміла, яку велику помилку зробила, коли пішла з рідної хати.
Якось Одарка сиділа біля вікна, раптом бачить – під її вікном бігає Бровко. Вона очам не повірила, звідки йому тут взятися? Але позаду йшов чоловік, в якому вона впізнала свого сина Івана.
– Що ж ви, мамо, нічого нам з Бровком про свій переїзд не повідомили? – посміхається Іван.
– Синочку мій, звідки ти тут узявся? – стала плакати старенька і обіймати Івана.
– Приїхав, мамо, я додому, побачитися хотів, але не застав вдома. Добре, що хоч Бровко був, – каже.
Поліна була не рада бачити брата, бо боялася, що він зараз заявить на свою частку з продажу будинку.
Але Іван їх усіх неабияк здивував – він перекупив мамин будинок, сказав Одарці зачекати ще місяць-два, поки він там ремонт доробить.
Щастю старенької не було меж, найбільше за все на світі вона хотіла повернутися додому.
А ви згідні з тим, що літніх батьків не варто перевозити в місто, адже їм найкраще в рідній хаті старість провести.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
