Стара Одарка поверталася з сільського магазину дуже розчарованою – сьогодні лише 4 січня, а всі необхідні продукти вже розібрали. А головне, що пшеницю всю розкупили, а як же вона святкуватиме Святий Вечір без куті? Можна, звичайно, поїхати в обласний центр, щоб купити все необхідне, але останнім часом Одарка щось не дуже добре себе почуває.
Та й взагалі, такого Різдва, як це, за всі свої 78 років Одарка не пам’ятає – снігу нема, навкруги болото, а в людських душах байдужість і пустота. Це тобі не часи її молодості, коли під ногами виблискував білосніжний сніговий килим, а з кожної хати лунала весела коляда.
Розчарована жінка поверталася додому, правда, Марія, місцева продавчиня, запевнила, що зателефонує постачальникам і завтра вони привезуть в магазин все необхідне – і пшеницю, і масло, і рибу, і ковбаски на Різдво. Що ж, прийдеться чекати – іншого виходу у Одарки немає.
Прийшла додому і почала поратися по господарству. Прибрала оселю, білою скатертиною накрила стіл. Згадала, як колись за цим столом збиралася вся родина – її батьки, чоловік, син. Як же добре було, коли вони були всі разом, а зараз вона одна-однісінька на білому світі. Батьків вже немає 30 років, чоловік пішов у засвіти ще 10 років тому.
Одарка довго крутила в руках телефон, а потім таки набрала номер невістки. Вона у неї велика пані, лікаркою працює, має повагу серед людей. Невістка підняла слухавку і неохоче відповіла, що вона на роботі і немає часу говорити. А коли Одарка обережно запитала, чи не хоче невістка з внуками приїхати до неї на Святвечір, та відповіла, що у неї є своя мама.
І так щороку. Відколи єдиний син Одарки, Михайло, подався в Америку, ні невістка, ні внуки, навіть не телефонують старенькій, щоб справитися про її здоров’я чи запитати, може тій щось треба. А Михайло телефонує, хоча і дуже рідко. Саме ці рідкісні дзвінки і тримають Одарку на білому світі.
Зранку Одарка прокинулася і знову зібралася в магазин – треба поспішати, щоб знову все не розкупили. І справді, як і Марія обіцяла, всі необхідні продукти завезли, то ж щаслива Одарка скупивши все необхідне, подалася додому.
Несучи в руках дві важкі сумки, вона раптом почула, що хтось її окликнув. Повернулася, і побачила Христину. Жінка запитала, чи не допомогти їй піднести сумки додому. А потім сама взяла продукти і сказала, що допоможе.
Кілька хвилин дві жінки мовчали, а потім першою почала розмову Одарка.
– Невже ти пробачила мене, Христино, – запитала винувато вона. – Я ж тобі життя зіпсувала, он тобі 40 років, а ти в дівках так і залишилася. Якби ж я тоді не заборонила Михайлові з тобою одружуватися… Але ти зрозумій мене, ти була бідною сиротою, а я хотіла для свого сина кращої долі.
Христина мовчала, а Одарка продовжувала свою сповідь-каяття:
– Якби ж ти знала, дитинко, скільки разів я вже про це пошкодувала. Михайло одружився з Світланою, але життя у них не склалося, він як поїхав в свою Америку, так звідти і не приїжджає. А невістка мене не любить – і сама ніколи не приїжджає, і дітей до мене не пускає.
– А знаєте що, тітко Одарко. Ви на Святвечір до мене в гості приходьте, я стіл накрию… Негоже адже в це свято бути на самим…
Олеся Біла.
Спеціально для ukrainisns.todau. Передрук без гіперпосилання на ukrainisns.todau заборонено.
Фото ілюстративне – takiedela.