fbpx
Життєві історії
Образа на вчительку була такою сильною, що змінила життя хлопчика

В житті нічого випадкового не відбувається. Ця історія – ще одне тому підтвердження.

В одному селі хлопчина в школу ходив. У восьмий клас. Він краще за всіх в класі на турніку підтягувався і бігав. А ось науки йому не дуже давалися. Особливо вчителька української мови до нього чіплялася. Неначе кожною своєю помилкою він наносив образу їй особисто. Джерело

І моду таку взяла. Напише клас твір або, наприклад, диктант. Так вона поставить його біля дошки і всі місця з помилками коментує єхидно. А інші, ясна річ, сміються. Хто так просто, а хто і щоб до вчительки підлизатися, значить.

Ось після чергового диктанту поставила вона перед класом його, та й давай глумитися. І виходить за словами вчительки тієї, що нічого путнього з нього не вийде.

І ще сказала вона річ образливу. Що, мовляв, був би батько живий, так ось той би йому всипав. А хлопчина найлютішою прочуханкою був би радий, аби батько його з того світу повернувся. У минулому році пішов на риболовлю один, а назад його не дочекалися.

Тепер у хлопчини обов’язок за сім’ю піклуватися, адже у матері ще троє менших дітей на руках. Та й по господарству допомагати треба. Де вже все встигати щось. Але вчителька чи то черства була, то чи просто в ситуацію його не вникла.

І так його сильно зачепили слова вчительки, що не витримав він так з класу і вискочив. Осінь вже пізня на дворі, а він роздягнений світ за очі мчить.

Ноги самі його до річки і винесли, в якій батько його зaгинув. І бачить він, що на льоду фігурка маленька копошиться. Він ближче підбігає, а там дівчинка років п’яти. Над ополонкою нахилилася. В голос реве і братика за руку тягне, який впав туди.

Хлопчині до них метра три було, та дівчинка ослабла, напевно, і руку відпустила. Хлопчик миттєво під лід і пішов, його течією і потягло.

Хлопець кросівки скинув – і за ним. І врятував! Наздогнав, зловив дитину, на лід випхав і сам виліз.
Так босий його до села і поніс. На березі йому сусід зустрівся, він хлопчину йому віддав, а більше нічого вже й не пам’ятає. У лікарні прокинувся тільки. Місяць з гаком хворів, але вибрався.

Читайте також: Через забаганку невістки для свого сина я стала найгіршим воpогом

І ось він удома вже, а всіх в клуб кличуть. А за ним голова сільради прийшов особисто. Стоїть він на сцені, підходить до нього людина у військовій, стало бути, формі. І напис на ній – «МНС». Слова подяки говорить так грамоту і годинник дарує. І сказав ще, що з радістю в загін рятувальний візьмуть його як підросте трохи.

З того часу у хлопчини мета життєва і визначилася. Не всім же професорами вченими бути або бізнесменами, наприклад. Адже хтось і людей рятувати повинен.

Related Post