Кожна мама хоче найкращої долі для своєї дитини, але часом прагнучи зробити краще, матері роблять лише гірше, навіть не усвідомлюючи наслідків.
– Вчора гуляла по магазинах в торговому центрі після роботи, нікуди і не поспішала, насолоджувалася шопінгом, – написала мені сьогодні повідомлення моя однокурсниця.
– І тут дивлюся: Іван, наш однокурсник, йде. Я ще не відразу ж його впізнала. Весь якийсь обдертий, погляд згаслий, в свої тридцять сім виглядає на всі п’ятдесят!
– Ого! Може хворіє? – написала я у відповідь їй.
– Та ні! Я з ним же поговорила трохи. Взагалі я не хотіла з ним навіть вітатися, вигляд у нього не найкращий. Це він мене впізнав і підбіг. Ну я з ввічливості і поспілкувалася трохи.
– І що каже? Як справи у нього? – питаю я.
– Так гірше нікуди, судячи з усього. Живе він з мамою, причому сам цьому не радий. Батька не стало років 10 назад, і ось мати собі придумала, що син повинен тепер про неї піклуватися. Дівчат до нього не підпускала. У свій час почав зустрічатися потайки з дівчиною, зібрався одружуватися. Так мати все зробила для того, щоб він не одружився.
Обраниця Івана була з села. Так мама зібралася і поїхала туди. В автобусі людей розпитала про дівчину і її родину, потім ще в сільську раду знайшла. З’ясувала, що дівчина з дитинства трохи хворіє, родина незаможна, але загалом, порядна.
В людей розпитала, де живуть майбутні свати, пішла до них. Була неприємно вражена зовнішнім виглядом будинку і подвір’я. Зайшла до них, і попередила, що ніколи не допустить, щоб її син одружився з такою дівчиною, адже він вартий значно кращої.
Коли повернулася додому, таке Івану влаштувала, що той уже був і не радий, що женитися надумав. Мама наполягала на тому, що хвора дружина йому аж ніяк не потрібна, це ж ціле життя про неї треба буде дбати. А про те, що насправді недуга не така вже й серйозна, мама промовчала.
Ту дівчину Іван таки покинув. Більше ніколи з нею не зустрічався. Але і іншу знайти собі теж не міг. Та й не шукав. Мама не дозволяла. Загалом, живе на догоду матері і її примхам, хоча, судячи з вигляду, його це зовсім не радує. Просто виконує свій обов’язок.
– Нічого собі! А який хлопець видний був. Це ж якою треба бути людиною, щоб так зіпсувати життя рідного сина ! В голові просто не вкладається…
– До речі, поки ми з ним розмовляли, вона встигла йому три рази зателефонувати з питанням, де він і коли прийде. Уявляєш?! Хтось скаже, що Іван – типовий мамин синочок. Можливо і так. Але Івану від такого життя не весело. Він відмовився від свого щастя, лише для того, щоб догодити матері.
Можна зрозуміти і батьків, які хочуть уваги своїх дітей. Особливо якщо мати або батько залишилися одні. Але змушувати дітей відмовлятися від шлюбу – за межею добра і зла. І самі щасливіші не стають, і дітям життя псують. Ось одружився б Іван, народилися б у них з дружиною діти, сім’я відразу стала б більше, і матері його хоч якесь розмаїття і двіжуха на старості років. А тепер що? Будуть доживати свої роки дві нещасні самотні людини.
Фото ілюстративне – bibilive.
