Стефанія дуже любила квіти. Від ранньої весни до пізньої осені все її подвір’я цвіло так, що всі односельці заглядали і милувалися, а хтось і насіння просив. Найбільше Стефанія любила осінні квіти, вони нагадували їй про її давнє кохання.

По сусідству у них жив хлопець Микола. Зустрічалися вони два роки, Микола, бувало, нарве у мами на городі оберемок квітів і біжить до Стефи, а вона поки по господарству впорається, вже й звечоріє.

Обіцяв Микола, що коли хризантеми зацвітуть, прийде він свататися до Стефанії. Дівчина вже й батькам розповіла, що заміж виходить. Думали після Михайла старостів приймати. Але дівчина стала помічати, що Микола віддалився, постійно говорив, що шукає в місті підробітки, щоб скласти на весілля.

А потім по селі пішов поголосок, що Микола одружується, з міста наречену привіз. Стефанія не могла повірити, все дивилася на хризантеми, які от-от розпустять свої квітки. Як він міг? Він же обіцяв?

Все виявилося правдою, Микола одружився і поїхав з дружиною в місто. А Стефанія так і залишилася сама, квіти стали її натхненням і радістю. Поки мама жила, ще якось було веселіше, але потім, коли її не стало, хата опустіла. Стефа ходила на роботу, працювала листоношею, любила приносити людям радість – кому пенсію принесе, а кому добру звістку в конверті.

Того осіннього дня Стефа мала вихідний, вирішила грядки біля хати до пуття довести, бо ж зима скоро. Раптом рипнула хвіртка і на подвір’ї з’явився чоловік. То був Микола, майже такий як 30 років тому, лише його скроні тепер посрібнила сивина.

Мовчав довго, стояв і дивився. Стефанія теж не знала, що сказати. А потім запросила гостя до хати. Микола розповів, що він вже кілька років вдівець. Єдиний син одружився і поїхав з дружиною за кордон, думають там і залишитися. Приїхав в село свій будинок продавати, хоче за виручені гроші допомогти сину придбати житло на чужині.

А до Стефи не зайти не міг, не міг оминути її уквітчане подвір’я. Та й від людей знав, що заміж вона так і не вийшла.

Вони більше мовчали, ніж говорили. А що тут скажеш – їхні дороги давно розійшлися і кожен прожив своє життя. Пішов Микола, але якийсь дуже засмучений. А вранці наступного дня знову з’явився. Як в молодості, з букетом хризантем. Сказав, що добре все обдумав, і хоче виправити свою помилку, запропонував Стефі виходити за нього заміж.

Стефа букет прийняла, а над пропозицією обіцяла подумати. В 55 років приймати такі рішення не просто…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.