fbpx

О восьмій ранку, не спавши всю ніч, я зателефонувала свекрусі. Я ніколи не скаржилася, не виносила сміття з хати, але тут з мене прямо полилося: про все сказала – що і мене в гріш не ставить, і дітьми не займається, і вдома нічого не робить. Реакція свекрухи мене вразила. Та перебила мене на півслові, сказавши, що слухати скарги їй не цікаво, мовляв, розбирайтеся самі в своїй родині

Мені 30 років, я заміжня, у мене є діти. До народження дитини ми з чоловіком прожили чотири роки душа в душу, я була впевнена, що у мене найкращий в світі чоловік. А подруга, вона як раз тоді розлучалася зі своїм, мене попереджала – чоловіки пізнаються в декреті. Ось переживеш з ним разом декрет, тоді і скажеш, що хороший чоловік, а поки, мовляв, рано… Я їй не вірила, думала – заздрить! А зараз бачу, що це так і є…

Зараз я в декреті п’ятий рік, у нас з чоловіком двоє дітей – хлопчики чотирьох і півтора років, і відчуваю, що чоловік останнім часом сильно розслабився. Якщо чесно, другу дитину ми планували трохи пізніше, але вже як вийшло. Зрештою, в маленькій різниці між дітьми теж є свої плюси: і речі всі є, і діти один одному ближче, разом виростуть, разом по життю підуть. І для мене так простіше – відсидіти вже один раз повноцінно в декреті, і далі – на роботу без перерв.

І ось зараз дітей двоє, декрет в самому розпалі, до виходу у велике життя мені ще далеко. І останнім часом я все частіше згадую слова подруги про те, що «чоловік пізнається в декреті». Бо свого чоловіка я перестала впізнавати.

З першим сином допомагав, принаймні, намагався. Не сказати, що був ідеальним татом, але що просила, те робив. Вночі вставав, правда, тільки у вихідні, якщо завтра не на роботу. На тижні я його не турбувала. Гуляти з нами ходив вечорами і у вихідні, в купанні брав участь, в поліклініку нас возив на машині.

Міг пропилососити, поїсти зготувати мені щось на швидку руку, підлогу протерти. Посуд взагалі на ньому був. А зараз куди що поділося? Пригадую, і не віриться навіть – зовсім інша людина. Прийде, поїсть, і за комп, ми тільки потилицю і бачимо. Дітьми не займається, вдома взагалі нічого не робить. Тепер вже і грошей мені не дає – а навіщо тобі, каже, ти ж в декреті?

Допомагати прибирати в квартирі чоловік не хоче – він прийшов з роботи, йому треба відпочивати, а прибирати маю я сама, адже я весь день сиджу вдома. З дітьми він теж не займається, розводить руками – «а вони зі мною не хочуть, до тебе біжать».

У побуті став пред’являти претензії, гуляти по вихідним його теж тепер не витягнеш, а якщо витягнеш, відірвавши від компа – буде плестися слідом з незадоволеним виглядом.

– Саме через це я і розлучилася з своїм чоловіком – каже подруга. – Точно як мій колишній. Ми так само до розлучення прийшли, причому, з однією дитиною. А у тебе двоє…

А минулої п’ятниці чоловік взагалі утнув – не ночував вдома. Зателефонував ​​з роботи, сказав, що ввечері з хлопцями піде кудись посидіти. Я відповіла, що я проти! У нас молодша дитина не спала дві ночі вже, і старший, мені здалося, носом зашморгав. А чоловік гуляти зібрався!

Каже, ну маму свою поклич, нехай вона допоможе з дітьми. Я кажу, я не мамі дітей народжувала, чому вона повинна їхати допомагати з іншого кінця міста, коли ти є? Чому я весь час з дітьми одна? Ти батько чи хто?

Чоловік мене не послухав, кинув слухавку, чим дуже мене засмутив. В 10-й годині вечора я почала йому дзвонити, а у нього телефон відключений! Ніколи такого не було раніше.

Та ніч була для мене найгіршою. Час від часу намагалася додзвонитися чоловікові, але його телефон так і не ожив. Чоловік не з’явився вдома ні в дванадцятій, ні в четвертій ночі.

О восьмій ранку, не спавши всю ніч, я зателефонувала свекрусі. Треба сказати, чоловік свою матір поважає, і до думки її прислухається. Світлані Семенівні під шістдесят, вона ще досить молода, сучасна жінка, стежить за собою, до сих пір працює. Онуків любить, але так, трошки здалеку – сама вона з ними не залишалася ні разу. Але обожнює приїжджати в гості до малят з подарунками, обдаровувати всіх.

Взагалі то, я ніколи не скаржилася, не виносила сміття з хати, але тут з мене прямо полилося! Про все сказала – що і мене в гріш не ставить, і дітьми не займається, і вдома нічого не робить. А тепер і зовсім ні в які рамки – гуляє десь всю ніч, відключивши телефон! А я бігаю від вікна до вікна, чекаю, не сплю, не лягала ще з вечора.

Кажу, Світлано Семенівно, може, ви з ним поговорите, скажете, що не можна так в родині? Вас він послухає. Ну не можна ж так, ще трохи, і сім’я розвалиться, треба ж щось робити!

Реакція свекрухи мене вразила. Та перебила мене на півслові, сказавши, що слухати скарги їй не цікаво. З сином вона говорити з приводу його поведінки не буде, мовляв, той час, коли їй на нього скаржилися, а вона проводила виховні бесіди, давно минув. Син доросла людина, мовляв, розбирайтеся самі в своїй родині.

– Це взагалі не моя справа, що там у вас відбувається, не знаю і знати не хочу! – заявила свекруха. – Мені взагалі не цікаво, ночує він вдома, чи займається дітьми, чи миє посуд… Розмовляй з чоловіком, а чому він так себе веде, подумай сама. Можливо, ти теж не ідеальна? Може, треба починати змінювати світ з себе?

Чоловік повернувся зранку, так і не пояснивши мені, де був всю ніч. От що мені тепер робити – розлучатися чи ще поспостерігати… Прикро, що у мене немає ніякої підтримки.

Фото ілюстративне – freepik.

You cannot copy content of this page