— Ну що ж, дорогі гості, мої любі діти. Я, користуючись правом найстаршої серед присутніх, дозволю собі виголосити перший тост. Степане! Дорогий мій синочку! Я вітаю тебе із таким серйозним придбанням. Я надзвичайно щаслива, що Степан нарешті став власником своєї квартири. Та ще й якої — великої, світлої, просторої, у новенькому житловому комплексі. Для багатьох це просто нездійсненна мрія. А ти, сину, до тридцяти років досяг уже дуже значного. Я безмежно пишаюся, що виховала такого гідного чоловіка. Ірино, вважаю, що тобі зі Степаном моїм надзвичайно пощастило.
Олександра Миколаївна вимовила свою промову і, цілком задоволена собою, сіла на стілець.
Дослухавши палку промову свекрухи до кінця, Ірина з різким стуком поставила келих із на стіл і мало не зойкнула:
— Знаєте що, Олександро Миколаївно! Я дуже довго мовчала, терпіла, намагалася зберігати нормальні стосунки з вами та зі Степаном. Але більше я не маю наміру це робити! — Ірина навіть почервоніла, а гості та родичі, які зібралися на святкування новосілля, стихли і з великою цікавістю спостерігали за скандалом, що розгортався.
Мати Ірини, Лариса Іванівна, легенько смикнула доньку за рукав, але Ірину вже ніщо не могло зупинити.
Олександра Миколаївна округлила очі:
— Що ти таке кажеш, Іринко? Хіба я тобі колись забороняла висловлювати свою думку? Чому ти говориш це все саме зараз, і мені?
— Олександро Миколаївно, ви чудово розумієте, про що йдеться. Бог свідок, я намагалася вирішити все мирним шляхом. Але ви ж нікого не чуєте, у вас завжди є лише дві позиції — ваша і неправильна. Третьої не існує.
— Іро, та заспокойся! Що за муха тебе вкусила? Ми хіба зібралися тут сьогодні, щоб сваритися? Тим більше, при сторонніх, — чоловік теж, як міг, намагався стримати дружину.
— А ти взагалі мовчи! Скільки разів я просила тебе нарешті поговорити зі своєю матір’ю? Попросити її не втручатися в наше сімейне життя, у наші справи, не критикувати мене і не роздавати мені непотрібні поради! Ти хоч раз це зробив? Мовчиш? Правильно, бо треба було раніше думати. У тебе вже давно є власна родина, а ти все ніяк не можеш відірватися від маминої спідниці! Якщо ти сам не можеш цього зробити, то я тобі допоможу!
— Ну, все, Ростиславе, — прошепотіла на вухо своєму чоловікові Дарина, подруга Ірини, — готуй попкорн. Здається, прорвало нарешті нашу Іру. Скільки років вона мовчала. Ех, давно їй треба було поставити на місце ту зарозумілу пані. Тепер її вже не зупинити.
— Олександро Миколаївно, ви зараз цілком серйозно сказали, що Степан у нас такий молодець, що він сам усього досяг, і сам придбав таку дорогу квартиру? А мені просто з ним пощастило?
— А хіба це не так, Іринко?
— Ви, можливо, забули, що ми зі Степаном відкладали кошти протягом трьох років, щоб зібрати на перший внесок, поки жили на орендованій квартирі? А про ті гроші, які нам передала моя мама? Ви, напевно, теж забули згадати?
Свекруха наполегливо мовчала.
— Мабуть, у вас язик не повернеться сказати, що не лише Степан молодець, а що ми обоє працювали, як каторжні, щоб хоч щось накопичити. Чи сказати «дякую» моїй мамі, адже вона, отримавши у спадок від бабусі величезний будинок, одразу його продала і всі виручені кошти віддала нам. І ще тепер у нас іпотека на десять років, яку, до речі, ми з чоловіком будемо виплачувати спільно. Що? Не подобається вам правда? Ось завжди ви така! Не можете ні подякувати, ні віддячити людям, які вашому синові допомагають. Тільки й можете, що себе вихваляти і розповідати всім, якого ви чудового синочка виховали. А хто насправді йому допоміг стати на ноги — ви забуваєте завжди!
Свекруха, звичайно, була шокована почутим.
Завжди спокійна і привітна невістка раніше їй і слова поганого не сказала, а тут такий скандал.
Та ще й при гостях. Так, давно Олександра Миколаївна не відчувала такого публічного смутку.
Вона мовчки підвелася і поспішила геть.
Усі гості були приголомшені. Вони принишкли і мовчали.
Ніхто не розумів, що робити далі.
Чи то вечірка закінчена і час розходитися, чи то, навпаки, свято тільки починається. Степан взагалі був готовий крізь землю провалитися від сорому.
І лише Ірина сяяла від задоволення.
Нарешті вона відчула себе переможницею у цій суперечці та справжньою господинею у своєму домі.
— Отже, — Дарина ввімкнула музику голосніше і гучно промовила, — свято триває. Ура! З новосіллям!
Вечір пройшов чудово.
Степан перестав нарешті думати про сварку Ірини та своєї матері, друзі та родичі вітали молодят і дарували подарунки.
Вже пізно ввечері, втомлена, але надзвичайно щаслива, Ірина вирішила сама поговорити з чоловіком.
— Степане, я сподіваюся, тепер ти розумієш, про що я торочила тобі всі ці роки? Ти ж сам бачиш, що твоя мати просто нестерпна. Я хочу, щоб ти знав: я більше не дозволю ображати ні себе, ні своїх близьких. Або нехай вона навчиться поважати мене і мою родину, або наше з нею спілкування припинене. Нехай сама вирішує!
Степан лише важко зітхнув.
Він чудово розумів, що дружина має рацію, але псувати стосунки з матір’ю йому аж ніяк не хотілося.
А Олександра Миколаївна, справді, із самої першої зустрічі чомусь вирішила, що Ірина зовсім не пара її дорогоцінному синочку.
І виглядає вона, на її думку, неохайно, і сім’я у неї найпростіша, і працює звичайним касиром у банку.
А їй, мабуть, була потрібна лише справжня принцеса для її єдиного та улюбленого спадкоємця.
Вона навіть не намагалася приховувати свого зневажливого ставлення до обраниці сина.
І найголовніше — вважала, що має повне право поводитися з Іриною так, як вважає за потрібне.
— Син у мене один, я його виховувала без батька, він — єдине, що я маю. З якого це дива я повинна ділити його з якоюсь там? Знаю я таку породу, прилаштується добре зараз біля мого Степанчика і відразу під вінець потягне, — скаржилася вона сусідці на лавочці біля під’їзду.
— Тамаро, та ти що! Твоєму Степану вже двадцять п’ять років. Йому давно час одружуватися. І дівчина його мені дуже подобається. Привітна така, мила. Завжди привітається, посміхнеться, навіть сумку з продуктами мені якось допомогла донести. І чого це ти на неї так накинулася? Що вона тобі поганого зробила?
Але ніхто вже не міг зупинити Олександру Миколаївну.
Щоразу вона шукала нові й нові недоліки в Ірині.
Хоча та просто була закохана в її сина і хотіла бути з ним щасливою.
Коли син усе ж таки освідчився коханій, Олександра Миколаївна довго не могла змиритися з тим фактом, що Степан скоро залишить її.
Мало того, вона геть-чисто відмовилася допомагати молодим, не подарувала синові з невісткою жодної копійки на весілля, хоча чудово знала, що у Степана за душею немає абсолютно нічого.
— Як хочете — так і живіть. Я в цьому брати участь не збираюся, — ось і все, що сказала вона синові, дізнавшись новину про швидке весілля, — мені взагалі не подобається ні твоя Ірина, ні ідея вашого одруження. Самі так вирішили, самі й розгрібайте.
Степан, який на той момент тільки-но закінчив університет і шукав роботу, пішов із батьківського дому з маленькою дорожньою сумкою, в якій, крім його одягу, не було нічого.
Батьки Ірини тоді допомогли молодятам і зі святкуванням, зняли їм квартиру на перший час, навіть грошей завжди давали, доки молоді не стали на ноги.
Зате, коли син із дружиною якось зайшли в гості до свекрухи, вона одразу видала:
— Ось, Степане, молодець. Живе тепер самостійно. Усе сам, усе сам. Отже, усе я правильно зробила, вклала в синочка все, що могла. Пощастило тобі, Ірино, з ним, дуже пощастило. Ти з ним як за кам’яною стіною, не пропадеш.
У дівчини аж дар мови відібрався.
Вона з подивом дивилася на Олександру Миколаївну і ніяк не могла збагнути: чи то вона взагалі серйозно в це вірить, чи з іронією говорить, чи то їй настільки важко визнати, що батьки Ірини так багато зробили для молодої сім’ї.
Але суперечити свекрусі не стала, бо була інакше вихована.
Часи у молодої сім’ї були різні.
Степан та Ірина обоє багато працювали, завжди намагалися самі себе забезпечувати, збирали кошти на власну квартиру.
І як же вони були щасливі, коли теща і тесть подарували їм на третю річницю весілля нову іномарку!
А Олександра Миколаївна на це:
— От тепер тебе чоловік на якій машині возитиме, дивись, як королеву. Ну, треба ж, який у мене син молодець. І за які, цікаво, заслуги, тобі такий чоловік дістався.
Ірина з подивом подивилася на свекруху. Усередині в неї все кипіло.
Олександра Миколаївна ж чудово знала, звідки у них з’явилася машина, Степан завжди ділився з матір’ю.
Але переступити через власну гордість Олександрі Миколаївні, мабуть, було надто складно.
Невістка знову проковтнула образу.
Вона, звичайно, скаржилася на матір чоловіка подругам та своїм батькам.
Але от так узяти і висловити все їй в очі — хоробрості не вистачало.
Дуже важко Ірині давалося спілкування зі сварливою, шкідливою і нечесною свекрухою.
Але вона, прагнучи не зіпсувати стосунків із чоловіком, вирішила не роздмухувати скандал і бути мудрішою.
Через рік молоду сім’ю чекала ще одна дуже важлива і довгоочікувана подія — вони нарешті знову за допомогою батьків Ірини змогли придбати власну квартиру.
Та ще й у новобудові, у чудовому районі.
Але навіть тоді Олександра Миколаївна знову невдоволено крутила носом і не сказала ані слова подяки батькам невістки.
Адже це саме вони дали старт молодій родині і підтримували їх у найскладніших ситуаціях, саме тесть допоміг Степанові влаштуватися на хорошу роботу, вони й машину подарували, і майже половину вартості квартири віддали просто так, аби тільки в Ірини та Степана все було добре.
І ось довгоочікуване новосілля, найближчі друзі та родичі зібралися за великим столом.
І навіть у цей чудовий день Олександра Миколаївна примудрилася все зіпсувати.
Заявила, що її син сам усього досяг, не згадавши ні Ірину, ні її маму і батька. Ірина не змогла більше тримати в собі образу на свекруху.
І як же здивувалася Олександра Миколаївна, отримавши відсіч від завжди лагідної та тихої невістки!
З того дня вони більше не спілкувалися.
Ірина не збиралася йти на примирення.
Вона мала цілковиту рацію: зарозумілу свекруху давно час було вже поставити на місце.
А Олександра Миколаївна, мабуть, була надто гордою, щоб вибачитися і визнати нарешті, що це Степану пощастило з Іриною та її чудовими батьками, а не навпаки.
Степан лише дуже сумував через це і Ірині дійсно було його шкода.
Вона знала, що це його рідна матір, син її любив і хотів, щоб вона була завжди в їх житті, хоча сам знав про її непростий характер.
Але що ж тут зробиш: не будеш від рідної матері відмовлятися?
Ірина зі смутком дивилася, як чоловік сумував, що мама на них образилася і розмовляти не хоче?
Але хіба Ірина не права? Хіба вона не вірно зробила?
Чи таки варто помиритися з рідною матір’ю?
Чи від такої свекрухи варто триматися якнайдалі, щоб там не було?
Фото ілюстративне.
