Марина щойно завершила прибирання. У квартирі пахло лавандовим мийним засобом та свіжоспеченим пирогом із яблуками.
Це був її рідкісний вихідний від фріланс-проєктів, і вона хотіла просто тиші.
Проте тиша розбилася на друзки об різкий, вимогливий дзвінок у двері.
На порозі, не чекаючи запрошення, виникла Ганна Йосипівна. Вона не віталася.
Вона просто ввалилася в коридор, тягнучи за собою величезну сумку на колесах, яка залишила брудний слід на вологому ламінаті.
— Ну що, здорова була, невісточко! Що, не чекала? А ми вирішили — чого вдома киснути, треба провідати, як ви тут у своєму Києві зажиріли! — Свекруха кинула сумку прямо під ноги Марині.
За нею, переминаючись з ноги на ногу, з’явився Тарас — молодший брат Олексія, а за ним — Оксана, його дружина, з таким виразом обличчя, ніби вона щойно виграла джекпот і прийшла його забирати.
— Добрий день, — Марина намагалася втримати голос рівним. — Ви б хоч попередили. Олексій ще на заводі, він пізно буде. І, будь ласка, роззуйтеся, я щойно підлогу вимила.
— Підлогу вона вимила! — Ганна Йосипівна пройшла в кімнату прямо в черевиках. — Ой, Марино, не роби із себе велику пані. У нас у селі люди простіші, а чистоти більше. Тарасе, кидай баули в зал. Де тут у вас диван вільний?
— Ми взагалі-то спати хочемо, — подала голос Оксана, обмацуючи поглядом новенький плазмовий телевізор. — Дорога була важка, електричка забита. Чого стоїш? Чай неси, чи у вас гостей так приймають?
Марина застигла в коридорі.
Вона відчула, як усередині починає закипати холодна лють.
Годину тому вона отримала коротке повідомлення від свекрухи: «Виїхали до вас».
І ось вони тут. Без термінів, без запитань, без жодної поваги.
Через дві години квартира перетворилася на хаос.
Тарас розлігся в кріслі Олексія, засипаючи килим крихтами від печива.
Оксана влаштувала ревізію у ванній кімнаті, голосно коментуючи вартість шампунів Марини.
— Ого, — гукнула Оксана з ванної. — Марино, ти що, на золоті спиш? Шампунь за триста гривень! А Олексій казав, що ви ледве іпотеку тягнете.
— Я сама заробляю на свою косметику, — тихо відповіла Марина, розливаючи чай на кухні.
— Заробляє вона! — Ганна Йосипівна вже сиділа за столом, критично розглядаючи яблучний пиріг. — Фріланс — це не робота. Це ти просто в комп’ютері картинки переставляєш. От я тридцять років на фермі відпахала, руки по лікоть у роботі були. А ти. Бліда Дитину в садок здала, щоб вдома байдикувати?
— Поліна в садочку, бо їй потрібне спілкування з дітьми. А мені потрібен час для роботи, за яку мені, до речі, непогано платять.
— Бач, яка гостра на язик! — Свекруха відкусила пиріг і скривилася. — Сухуватий. Треба було більше масла класти. Ну нічого, я тут побуду тижні два, навчу тебе по господарству справлятися.
— Два тижні?! — Марина мало не впустила горнятко. — Але ж у нас немає місця! Поліна спить у дитячій, а в нас лише одна спальня.
— Нічого, — впевнено заявила Ганна Йосипівна. — Ви з Олексієм на підлозі в залі постелите, чи на розкладачці. А ми з Оксаною та Тарасом у вашій спальні влаштуємося. Родина має допомагати один одному.
Марина відчула, як стіни її власного дому починають на неї тиснути.
Це був не візит родичів. Це була зовсім не добровільна гостина.
Олексій повернувся додому о восьмій вечора.
Марина вибігла до нього в коридор, сподіваючись на захист, але чоловік виглядав настільки виснаженим після дванадцятигодинної зміни на виробництві, що в неї серце стиснулося.
— Олексію вони тут. Без попередження. На два тижні, — прошепотіла вона.
— Олексію, синку! — Ганна Йосипівна вилетіла в коридор, відштовхнувши Марину плечем. — Нарешті! Дивись, хто приїхав! Тарасику роботу в місті треба шукати, він же ж без копійки сидить через те скорочення. Ти ж допоможеш брату? Ти ж у нас старший, успішний!
Олексій зняв куртку, важко зітхнув і обійняв матір.
— Мамо, ну хоч би подзвонила. Ми ж не готові.
— А чого готуватися? Ми ж не чужі! — вставила Оксана, виходячи з кімнати з тарілкою, повною пирога. — Олексію, а що це в тебе жінка така непривітна? Ми приїхали, а вона нас ледь не з порога виганяє. Питає, коли поїдемо. Хіба так родичів зустрічають?
Марина побачила, як чоловік глянув на неї.
В його погляді не було гніву, лише благання: «Будь ласка, тільки не зараз, я занадто втомився».
Вечеря пройшла під акомпанемент повчань свекрухи та докорів Оксани.
Вони з’їли все, що Марина готувала на два дні вперед.
Тарас, не соромлячись, випив останню пляшку дорогого ігристого, яке Марина тримала для їхньої річниці.
— Смачно, — гикнув Тарас. — Але мало. Олексію, завтра заїдемо в магазин, купиш м’яса нормального? Бо Марина твоя якимись салатами нас годує, чоловіку сила потрібна.
Коли нарешті настала ніч, Марина та Олексій опинилися на старій розкладачці у вітальні.
Зі спальні долинав гучний хропіння Тараса, а з дитячої — шепіт Оксани, яка вчила маленьку Поліну, що «мама в неї лінива».
— Олексію, це неможливо, — Марина повернулася до чоловіка. — Вони захопили нашу квартиру. Оксана риється в моїх речах, твоя мама переставила все на кухні. Поліна плаче, бо її вигнали з власного ліжка.
— Марино, потерпи. Тарасу справді треба знайти роботу. Мама каже, в селі зараз зовсім туго. Вони ж рідні.
— А ми з Поліною хто? Додаток до твоїх родичів?
Олексій не відповів. Він просто відвернувся до стіни і заснув.
Минуло п’ять днів.
Марина відчувала, що вона на межі.
Кожен її ранок починався з того, що Ганна Йосипівна о шостій годині гриміла каструлями, готуючи «нормальний сніданок», від якого в Поліни починалася печія.
Оксана почала без дозволу вдягати домашні сукні Марини, заявляючи, що «тобі вони все одно не пасують, ти в них негарна якась».
Але справжня гроза вибухнула в четвер.
Марина повернулася з короткої зустрічі з замовником і виявила, що на її робочому столі — ідеальний порядок.
— Ганно Йосипівно, де мої документи? Тут лежали договори та ескізи!
— Ой, викинула я ту макулатуру, — спокійно відповіла свекруха, перемикаючи канали на телевізорі. — Стільки паперу збираєш, пил тільки копиться. Ти б краще за дитиною дивилася, а не в папірці.
Марина заціпеніла.
Там були оригінали документів, які вона мала здати завтра. Це була робота на кілька тисяч доларів — кошти, які вони відкладали на омріяну відпустку.
— Ви викинули мою роботу?! — голос Марини став небезпечно тихим.
— Не кричи на матір! — Оксана вигулькнула з коридору. — Подумаєш, папірці. Нові намалюєш, ти ж фрілансер, тобі все одно робити нічого.
У цей момент щось усередині Марини зламалося.
Весь той запас терпіння, який вона вибудовувала роками, просто випарувався.
— Геть, — сказала вона.
— Що? — Ганна Йосипівна нарешті відірвалася від серіалу.
— Я сказала — забирайтеся звідси. Всі троє. Зараз же.
— Ти що, Марино, перегрілася? — Тарас зайшов у кімнату, жуючи бутерброд із шинкою, яку Марина купувала для свята. — Це квартира мого брата. Де він скаже, там ми й будемо.
— Це наша спільна квартира! І я більше не дозволю вам руйнувати моє життя!
Увечері, коли Олексій переступив поріг, він застав сцену з грецької трагедії.
Свекруха лежала на дивані, тримаючись за серце, Оксана голосила про «невдячну невістку», а Тарас похмуро збирав речі в баули.
— Олексію! — закричала Ганна Йосипівна. — Твоя жінка виганяє нас на вулицю, в ніч, у дощ!
Олексій подивився на Марину. В його очах була злість.
— Марино, ти що коїш? Це моя мати! Мій брат!
— Олексію, — Марина підійшла до нього впритул. — Вона викинула мої робочі документи. Я втратила проєкт і велику суму грошей. Твій брат з’їв усе, що було в холодильнику, і навіть не спробував знайти роботу. А Оксана вчить нашу доньку, що я погана мати. Вибирай.
— Що вибирати? — Олексій розгубився.
— Або вони їдуть зараз, або я забираю Поліну і їду до своєї мами. І подаю на розлучення. Я більше не буду декорацією у вашому сімейному абсурді.
— Та куди вона піде! — пирхнула Оксана. — У неї ж грошей немає, вона тільки картинки малює!
Марина дістала телефон і відкрила банківський застосунок.
— Ось мій ощадний рахунок, про який ви не знали. Тут достатньо грошей, щоб винайняти квартиру і жити комфортно рік, поки триватиме суд. Олексію, я серйозно. Це кінець.
У вітальні повисла така тиша, що було чути, як цокає годинник на кухні.
Олексій дивився то на матір, то на дружину.
Він бачив рішучість у погляді Марини — таку, якої не бачив ніколи за сім років.
— Мамо, — почав він тихо. — Мабуть, вам справді пора.
— Що?! — Свекруха аж підстрибнула на дивані. — Ти свою матір на цю людину міняєш?!
— Вона моя дружина. І вона має рацію. Ви приїхали без запрошення, ви не поважаєте її працю, ви перетворили наш дім на базар. Тарасе, бери сумки. Я викличу вам таксі до готелю, я заплачу за перші дві доби. А завтра купую вам квитки додому.
Ганна Йосипівна почала кричати.
Вона проклинала Марину, називала сина невдячним, обіцяла, що він приповзе до неї на колінах.
Оксана намагалася непомітно прихопити з собою флакон дорогої туалетної води Марини, але Олексій перехопив її руку і мовчки повернув парфуми на місце.
Коли двері за ними нарешті зачинилися, у квартирі стало напрочуд тихо.
Навіть повітря ніби стало чистішим.
Олексій сів на підлогу в коридорі, закривши обличчя руками.
— Пробач мені, Марин. Я думав, що зможу все згладити. Я не хотів конфлікту.
Марина сіла поруч і поклала руку йому на плече.
— Мир у сім’ї не будується на знищенні одного з партнерів. Ти не захищав їх, ти дозволяв їм руйнувати нас.
— Я виправлю це. Обіцяю.
Тієї ночі вони вперше за довгий час спали спокійно.
Поліна повернулася у своє ліжко, і їй снилися добрі сни.
А вранці Марина відкрила ноутбук.
Звісно, договори довелося переписувати, а клієнта просити про відстрочку.
Але вона робила це у своїй квартирі, де ніхто не гримав каструлями і не рився в її шафі.
Вона зрозуміла важливу річ: твій дім закінчується там, де ти дозволяєш іншим витирати об себе ноги.
І більше вона цього нікому не дозволить.
Навіть якщо в цих людей «та сама родина».
Бо справжня родина — це ті, хто береже твій спокій, а не ті, хто приходить його вкрасти.
Олексій справді змінився. Він заблокував номер Оксани і встановив матері чіткий ліміт на дзвінки.
Більше ніхто не приїздив без запрошення.
А Марина нарешті відчула себе господинею — не просто квартири, а власного життя.
Квартира знову пахла лавандою. І цього разу цей аромат ніхто не міг зіпсувати.
А ви як вважаєте, чи нормально це, коли родичі приїжджають без запрошення?
Чи родинна – це скарб у наші дні і родичам потрібно допомагати та підтримувати у непростий такий час.
Чи добре зробила марина, що вигнала матір і рідних чоловіка?
Фото ілюстративне.
