– В 60 життя тільки починається, мамо, ми вітаємо тебе – на моєму ювілеї діти неабияк раділи, говорили гарні тости, бажали мені щастя, і навіть не уявляли, що у мене для них є сюрприз.
Останні 20 років я провела в Італії на заробітках, а тепер приїхала додому, бо хотіла разом з рідними відсвяткувати свій 60-річний ювілей.
Дочка подарувала мені хустку, а син з невісткою тискомір. Я навіть образилася трохи на них, адже своїми подарунками вони мені наче натякнули, що я уже літня людина, а я себе записувати в бабусі аж ніяк не збираюся.
В Італію я поїхала не від хорошого життя. Ми жили бідно, а мій чоловік не надто переймався тим, як забезпечити родину. Його улюблена фраза була:
– Нам батьки нічого не дали, то й ми своїм дітям нічого не зобов’язані.
Але я так не думала. У нас підростала дочка, за нею син, і я знала, що їм потрібен хороший старт у житті. Освіта, житло, можливості – це не впаде з неба, а я не хотіла, щоб мої діти жили так само як ми бідно.
Чоловік був категорично проти моїх заробітків.
– Їдеш – значить, між нами все закінчено, – сказав він мені перед від’їздом.
Я поїхала, бо насамперед думала про дітей, а не про себе, та й якщо чесно, я не вірила, що чоловік зробить так як каже.
В Італії я почала заробляти гроші. Дітям вдалося вступити на бюджет, тож витрат на навчання не було, і я одразу почала складати гроші на житло.
Щоб довго не затягувати, спочатку купила квартиру дочці, потім сину. Однокімнатні, але в новобудовах, з ремонтом. Вважала, що цього для початку достатньо.
Тим часом чоловік не витримав мого довгого від’їзду. Спочатку завів коханку, а потім подав на розлучення. Оскільки ми жили в його хаті, мені повертатися було просто нікуди.
Це був найважчий період у моєму житті. Я залишилася без сім’ї, без дому, без майбутнього. Але здатися – не варіант. Я почала складати гроші вже для себе.
Я мріяла про великий, гарний будинок. Хотіла, щоб мій колишній побачив, що я не пропала без нього, а навпаки – багато чого досягла.
Коли нарешті назбирала потрібну суму, будівництво пішло швидко. Потім ремонт, меблі – і ось, нарешті, я повернулася.
Я вирішила відсвяткувати ювілей і новосілля разом, і покликала дітей із сім’ями. Думала, вони зрадіють за мене, а вони тільки скривилися.
Син озирнувся навколо, важко зітхнув і сказав:
– Мамо, а тобі для чого такий великий будинок?
Дочка підтримала:
– Ми тут з дітьми в однокімнатних квартирах тіснимося, а в тебе хороми…
Мені стало неприємно від такої реакції дітей, і я, наче виправдовуючись, нагадала їм:
– Але ж я вам купила житло! – відповіла я. – Ви ж не на вулиці живете!
– Нам не вистачає місця, – невдоволено сказала невістка.
– Так хто вам забороняв поїхати на заробітки й купити більше? Я вас все життя тягнути не збиралася.
– Це не по-материнськи, мамо, – з докором сказала дочка.
Я подивилася на них і не могла повірити, що це мої діти. Вони бачили в мені лише грошовий мішок, а не людину, яка теж хоче пожити для себе.
– Ви вважаєте, що я не заслужила цей будинок? – спокійно запитала я.
Вони мовчали.
– Я 20 років важко працювала, поки ви були вдома. Ви мали де жити, що їсти, у що вдягатися. А я жила в чужій країні без сім’ї, без свята, без підтримки.
– Але ж ти це для нас робила! – обурився син.
– Робила. І зробила. А тепер я хочу трохи для себе пожити.
Перша реакція дітей мене вразила, але потім ми сіли за стіл, і наче все вляглося.
– Ну нічого, мамо, будинок – це теж добре, зрештою, він і так нам дістанеться, – запропонувала дочка.
– А краще, уже зараз перепиши цей будинок на нас двох, щоб потім не було непорозумінь, – підхопив її думку син.
Поки вони мріяли, я сиділа за столом, дивилася на них, і не знала, як мені їм сказати, що в цьому будинку я збираюся жити не одна. Вони мені хустку і тискомір купили, а я заміж зібралася – один хороший чоловік зробив мені пропозицію і я погодилася. Думаю, що я заслужила на своє особисте щастя.
Я довго обдумувала цю ситуацію. Було боляче. Але потім я вирішила: я не дозволю нікому зіпсувати мені життя.
Я облаштувала свій дім так, як мріяла. А діти нехай вибачають. Я свій материнський обов’язок виконала. І тепер, нарешті, можу пожити для себе.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
