Ну й вигляд! — Володимир закрив вхідні двері, скинувши куртку та поклавши на стілець. — Подивись на себе, Оксано. Той самий старенький халат, той самий втомлений вигляд. А Катерина, ось, кожен день як з обкладинки!
Оксана підняла голову від брудного посуду, який перемивала. Їй на мить здалося, що вона почула щось не те, але Володимир, не чекаючи її реакції, продовжив:
— Чесно кажучи, поглянь на сусідку. У неї і дім сяє, і сама вона — наче свято. А ти щодня носиш свій старий халат.
— Я для тебе просто якісь меблі в домі? — голос Оксани прозвучав з образою. Вона витерла руки про кухонний рушник і повернулася до нього. — Може, тобі краще до Катерини переїхати, раз вона така ідеальна?
— Не починай! Я ж для твого блага говорю! Жінка повинна виглядати красиво, а не як ти.
Володимир взяв ключі, швидко натягнув черевики і вийшов, грюкнувши дверима. Оксана залишилась одна, стоячи посеред кухні, де запах його одеколону змішувався з ароматом вареної картоплі і тушкованого м’яса.
Очі її стали вологими, але вона не дозволила собі заплакати. Замість цього підійшла до вікна. Через скло вона побачила Катю — та сміялася, стоячи біля хвіртки, а Володимир, який вже був на вулиці, не приховуючи усмішки, щось говорив до неї, активно жестикуючи.
На душі в Оксани було важко.
— Він сказав, що я поруч з нею не стою! — Оксана гірко зітхнула і мовила до подруги, притулившись до чашки з чаєм. — Знаєш, Лідо, інколи здається, що я просто для нього наче зникла. Як ніби мене немає, ніби порожнє місце.
— Ти не порожнє місце, — сказала подруга. — Ти просто забула, що ти теж жінка. І що, окрім сім’ї, є ще ти сама. Володимир звик, що ти обертаєшся навколо нього, але це не означає, що так повинно бути.
— Та кому я зараз потрібна, — Оксана знизала плечима, але Лідія її перебила.
— Тобі ти потрібна. Ти згадай, яка ти була, коли ми тільки познайомилися. Завжди з посмішкою, яскрава, з довгими кучерями. А зараз? Тільки халат і сумне обличчя. Оксано, вистачить себе шкодувати! В суботу йдемо в салон краси. Зробимо тобі зачіску і купимо плаття. Як тобі?
— Лідо, яка сукня? У нас ледь вистачає на їжу, — Оксана знову поглянула на подругу, але та рішуче встала.
— Я за все заплачу. Потім розрахуєшся, якщо хочеш. Все, Оксано, вистачить на собі економити
Коли вони вийшли з салону, Оксана ледь впізнала своє відображення в вітрині. Коротка стрижка додала її обличчю свіжості, а легкий макіяж підкреслив очі.
— Ось тепер інша справа! — Лідія була в захваті. — Бачиш, яка ти у мене красуня. Володимир не повірить очам.
Оксана лише усміхнулася, відчуваючи, як всередині щось змінюється. Вперше за багато років вона відчула легкість і навіть певну впевненість.
Вдома її зустрів Володимир. Він помітно здивувався, побачивши дружину.
— Ти? Це ти? — його брови піднялися, і він не зовсім впевнено провів рукою по волоссю.
— Так, Володимире. Здивований? — Оксана зняла пальто і пройшла на кухню, залишивши його збентежено стояти в передпокої.
З цього дня все почало змінюватися. Оксана записалася на курси флористики, про які мріяла багато років. Тепер щоранку вона виходила з дому в сукні, з легким макіяжем. Навіть її хода змінилася — плечі розправилися, погляд став впевненішим.
У магазині продавчиня із захопленням сказала: «Оксано, як же ти змінилася! Просто захоплююся тобою!»
Володимир почав вести себе дивно. Він став частіше мовчати за вечерею, з якимось новим інтересом спостерігаючи за дружиною. А одного разу, дивлячись на її зібране волосся, пробурмотів: «Ти якось дуже різко змінилася».
— Можливо, — відповіла Оксана, обережно посміхаючись.
Вона не поспішала давати йому відповіді. Її час тільки починався.
Наступного дня Оксана тримала в руках маленький горщик з квітами. Лаванда, її улюблена. Вона тільки що закінчила перше заняття на курсах флористики і вперше за багато років відчувала легке хвилювання.
Цей горщик здавалося символізував щось більше, ніж просто рослину. Вона тихо поправила упаковку і направилася додому, відчуваючи, як легкий вітерець торкається її обличчя.
— Я думав, ти на ринок за продуктами йшла, — голос Володимира прозвучав майже різко, як тільки вона увійшла в квартиру.
— Ні, я була на заняттях, — спокійно відповіла вона, ставлячи горщик на підвіконня. — Це лаванда. Мені вона подобається.
— На яких ще заняттях? — Володимир насупився. — Ти гроші на це витрачаєш?
— Це мої гроші, Володимире, — вона відповіла так впевнено, що навіть сама здивувалася. — І так, я вирішила витратити їх на себе. Ти не проти?
Володимир замовк. Він звик, що Оксана рідко робила щось для себе. Цей новий тон збив його з пантелику, наче це була зовсім інша жінка, з якою він тільки починав знайомитися.
— Ти молодець, Оксана, — Лідія сиділа напроти подруги, тримаючи чашку кави. — Ти б бачила своє обличчя, коли увійшла в кафе! Ти світилалася, як сонечко.
— Це дивне відчуття, — Оксана злегка знизала плечима. — Наче я повернулася в минуле, коли ще вірила, що можу щось змінити.
— Ти не в минуле повернулася. Ти нарешті перестала дивитися на всіх, окрім себе. Як тобі курси?
— Вчитель чудовий, — відповіла Оксана з легкою посмішкою. — Він такий добрий, терплячий. Каже, у мене талант.
Лідія посміхнулася:
— Ти не на викладача там заглядаєшся?
— Ну що ти, Лідо! — засміялася Оксана, але в глибині душі вона розуміла: її нове заняття — це не тільки про квіти. Це була її спроба повернути собі відчуття важливості та впевненості в собі.
Вдома все почало змінюватися. Вона більше не чекала, коли Володимир запросить її на прогулянку чи виявить інтерес. Її графік був заповнений заняттями, зустрічами з Лідією, навіть пробіжками в парку.
Володимир помітив зміни. Тепер за вечерею він намагався почати розмову, щось питав, але Оксана відповідала стримано, не дозволяючи емоціям видати її радість від його здивування.
Одного разу, проходячи повз дзеркало в передпокої, вона побачила своє відображення. На ній була яскрава сукня, волосся акуратно зібране, на обличчі легкий макіяж. Вона посміхнулася собі і подумала: «Я справді повертаюся, яка ж я красива».
На вулиці вона помітила, як Володимир дивиться на неї. В його погляді була розгубленість. Це був новий Володимир, який, здається, вперше побачив свою дружину.
Але Оксана не збиралася зупинятися.
На вулиці було сонячно. Оксана поспішала на курси, тримаючи в руках папку з ескізами квіткових композицій. Тепер її дні були розписані до хвилини: заняття, короткі прогулянки з Лідією, читання перед сном. Вона більше не дивилася на годинник в очікуванні, що Володимир повернеться додому. Її життя, вперше, наповнилося змістом.
Дома Володимир продовжував помічати зміни. Одного вечора, повернувшись з роботи, він побачив на кухні букет, який Оксана залишила на столі.
— Це ти зробила? — спитав він, беручи букет до рук.
— Так. Це для одного завдання на курсах.
— Ти справді молодець, — сказав він це з невпевненістю, як ніби слова давалися йому важко.
— Дякую, — коротко відповіла вона і пішла в спальню, залишивши його одного.
Володимир усе більше відчував, як його дружина вислизає з його рук. Вона більше не питала його думки.
На одному з місцевих свят, де збиралися сусіди, Оксана з’явилася в світлій сукні.
Коли вона увійшла, всі погляди звернулися до неї. Навіть Катерина, побачивши Оксану, замовкла на півслові.
Володимир, стоячи біля мангала, не одразу зрозумів, що всі дивляться саме на його дружину.
Володимир спіймав себе на думці, що він занадто довго дивиться на неї.
Він підійшов ближче, несміливо, наче в ранній юності, намагаючись щось сказати, але слова ніякі підібрати не міг. В цей момент Оксана обернулася до нього.
— Ти щось хотів, Володимире?
Він зам’явся.
— Вибач, що я сприймав тебе так, ніби ти щось винна мені. Я не до оцінював тебе, ти дуже красива жінка і я бачу, як всі дивляться на тебе, я боюся втратити тебе і хочу, щоб ти залишалася зі мною. Я бачу, як ти віддаляєшся і дуже здивований твоїм змінам, шкодую, що не цінував твою красу раніше. Дай мені другий шанс.
— Я подумаю, Володимире, сказала Оксана.
А сама задумалася, чи варто пробачати чоловіка, який не цінує свою дружину? Чи буде вона з ним ще щасливою в шлюбі?
Фото ілюстративне.
