fbpx

– Ну, Дарино, тільки прийди додому, я тобі зроблю. Заміж видала її як людину, кредит взяла, а вона і трьох років не прожила з цим Василем. А тепер другого привела, дитину чекає. Йому треба, щоб будинок у нього теплий був поруч, жінка та їжа смачна, а на решту він чхати хотів. А ти вуха розвісила

Марія Пилипівна почула, як зупинилася машина на дорозі, і вийшла в передню кімнату подивитися у віконце – «хто це?» Молодий чоловік стояв на узбіччі, потім вийняв телефон з кишені. Комусь подзвонив, декілька хвилин поспілкувався, подивився вправо, вліво і пішов прямо на неї, на будинок Кириченків. Марія Пилипівна трошки розгубилась: «Чого це він прямо сюди? Я нікого не чекаю. Хіба що запитати хоче?» Вона вийшла в коридор, пройшлася по сінях і відкрила двері на ганок. Хлопець вже заходив у хвіртку.

– Вам кого? – випередила вона незнайомця. За матеріалами

Сторонній зупинився в дверях хвіртки, підняв голову на жінку і запитав у свою чергу:

– Марія Пилипівна Кириченко тут проживає? Це будинок 73 по вулиці Лісова?

– Так, він самий. Я Марія Пилипівна.

– Здрастуйте, Марія Пилипівна, – сказав незнайомець. – А мене звуть Данило. Я до вас.

Марія Пилипівна миттю освіжила в пам’яті все, що відбулося з нею за останні п’ять років, але імені Данило в ній не знайшлося. «Щось новеньке», – подумала вона і запитала:

– Так слухаю. А навіщо ви до мене? У мене все сплачено. За світло і воду я заплатила.

Незнайомець посміхнувся і сказав:

– Я не з приводу комунальних платежів. Ви не хвилюйтеся. Я за особистим питання.

– За особистим? – Марія Пилипівна, нарешті роздивилася, що перед нею молодий неодружений хлопець. – А яка у нас з тобою, може бути особиста справа?

– Є така. Я з вашою дочкою Дариною знайомий, – сказав він.

– З Дариною? – обімліла Марія Пилипівна. – З донькою моєї чи що?

– Так, – підтвердив Данило.

Марія Пилипівна озирнулась по сторонах і сказала:

– А ну, давай заходь в будинок. У ньому поговоримо.

Вони пішли в будинок. Марія Пилипівна попереду, Данило – за нею. У будинку господиня вказала гостю на стілець і налила два келихи чаю.

– Ну, давай, хлопче, розповідай. Що у тебе з Дашкою? Тільки не бреши.

Данило зробив пару ковтків чаю і розповів:

– У нас з Дашею кохання. Ми дитину чекаємо. Вона мені дружина. Справжня, хоч і не розписані ми. Я хочу просити у вас її руки, Маріє Пилипівно. Я тут недалеко в містечку працюю. Мікрорайон новий будуємо.

Пилипівна слухала і хитала головою: «Ось. Знайшла все-таки». Потім перестала качати головою і запитала Данила:

– А вона що? Згодна чи ні? Що вона думає?

Данило охоче відповів:

– Звичайно, згодна, але вас боїться. Мене послала вам про все повідомити і попросити.

– Про що це попросити? – насторожилася Пилипівна.

– Ну, щоб повідомити про дитину і попросити дозвіл на проживання, – відповідав новоспечений жених.

Марія Пилипівна не витримала:

– На яке проживання?

– У будинку рідному, у вас. Не по орендованих же квартирах з дитиною майбутньою поневірятися, якщо своє житло є, – відповів Данило.

– Народжувати, значить, збирається? Житла просить? А у тебе діти є? Скільки їх?

– Один є, – мляво відповів гість, – але, підозрюю, і той не мій.

– Шлеш йому гроші? – поцікавилася Пилипівна.

– Ні, – зізнався Данило.

– Йому не шлеш, а цього, нашого, значить, годувати будеш? Чи бабуся його вигодує? Я повинна буду платити за вас усіх?

– Ні, Марія Пилипівна, тут все по-чесному буде. Почав благати непроханий гість, – сам годувати буду. І Дарину теж. Ви не хвилюйтеся. І за квартиру постараюся платити.

Марія Пилипівна встала, зібрала спорожнілі келихи зі столу, прибрала тарілку з печивом і сказала:

– Їдь, людино, звідки приїхав. Дарина завтра скаже тобі, як далі жити будете. Йди вже.

Данило встав, надів в’язану шапочку на біляву голову і пішов до порога:

– Дякую, Марія Пилипівно!

Данило вийшов, акуратно причинивши двері. Марія кинулася за ним навздогін:

– Стій! Запитати забула. У тебе паспорт хоч є?

Гість зупинився на півдорозі до хвіртки:

– Ні поки, але відновлю.

Марія Пилипівна повернулася в будинок і стала мити келихи. Потім стомлено сіла на табуретку. “Ось, думала вона, – все-таки знайшла. Тепер годуй. Ну, Дарино, тільки прийди додому – я тобі зроблю. Заміж видала її як людину, кредит взяла, а вона і трьох років не прожила з цим Василем. Він звичайно не подарунок. Але хто її просив за нього йти? Могла б і не ходити. А тепер другого привела, дитину чекає . А годувати дитя кому? Як же, допомагати він буде. Спочатку хоча б собі паспорт відновив.

Ні, щоб нормального чоловіка знайти, завести сім’ю міцну, та матері почати допомагати, вона знову за своє. Він, твій нинішній, собі користь шукає. Йому треба, щоб будинок у нього теплий був поруч, жінка, та їжа смачна, а на решту він чхати хотів. А ти вуха розвісила. Звичайно, він тебе, напевно він тобі каже, що кохає. Підлещується до тебе. А насправді, він свою користь шукає. Ось закінчить будинки будувати і поїде звідси. Чи знайде ще таку як ти. ”

Дарина прийшла в одинадцятій ночі. Намагалася прокрастися в свою кімнату по-тихому. Але Марія Пилипівна чекала дочку, включила світло в задній кімнаті. Почалася в будинку  сімейне розбирання.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page