– Ну чого ти надулася? Це мамине рішення. До чого тут я? – наче нічого й не було, каже мені моя рідна сестра Світлана.
А мені так прикро, від того, що сталося, що я навіть говорити до неї не хотіла, і бачити теж. Ну як так? Мама обіцяла свою квартиру моєму старшому синові, навіть заповіт склала, а тепер, під впливом сестри, вона все змінила.
Сказати, що я засмучена, це нічого не сказати. І мій син теж. Адже він якраз надумав одружуватися, житло молодятам потрібне, а квартира сплила з-під нашого носа.
Маму я теж не розумію. Я навіть не уявляла, що можна ось так просто взяти і змінити заповіт. Сестра моя мудріша, вона відразу сказала, щоб мама дарчу на неї писала.
Нас у мами двоє: я і моя молодша сестра Світлана. У мене дітей двоє: син і донька. А Світлана у нас багатодітна мама, у неї аж четверо дітей, і всі дівчата.
Сестра завжди хитренькою була, про таких кажуть, що вони ніде не пропадуть. Та я навіть і подумати не могла, що вона здатна на такий підлий вчинок.
Наша мама поїхала в Італію, коли ми з сестрою лише школу закінчили, це було 23 роки тому.
У нас з Світланою всього рік різниці, вона молодша за мене. І завжди я мала їй в усьому допомагати. Коли мама стала заробітчанкою, на мені були турботи і про сестру, і про будинок, і про бабусю.
Мамина мама все життя хворіла, і потребувала догляду. Ми жили спочатку разом з нею, і мама сказала, що вона вірить, що я справлюся.
Гроші мама нам не присилала, вона їх складала, бо хотіла купити квартиру. Через 7 років мама здійснила свою мрію – купила шикарну трикімнатну квартиру в елітному районі.
Вона там зробила дуже дорогий ремонт, купила меблі і зачинила на ключ. Ми змирилися – її гроші, вона і вирішує, що робити.
До того ж, ми з Світланою вже обидві були заміжні (ми рано вийшли заміж, практично після школи), і жили у своїх чоловіків.
Догляд за бабусею був на мені, бо Світлана завжди плакалася, що у неї маленькі діти і вона не встигає.
Я спочатку жила із свекрухою, потім ми з чоловіком стали будуватися. Мама не допомагала нам зовсім в процесі. Лише коли ми надумали переїжджати і треба було купувати меблі, а ми не мали за що, то мама перший і єдиний раз мені допомогла – дала 5 тисяч євро.
Я раділа, але не довго. Бо майже відразу дізналася, що наш будинок в селі мама переписала на мою сестру.
– Все чесно – тобі гроші, сестрі – будинок, – виправдовувалася мама.
І хоч до справедливості там було далеко, та я промовчала, бо раділа, що хоч так. А сестра хоч і отримала будинок, та бабусю відмовилася доглядати. Це до останнього робила я.
Мій син підріс, мама щось там собі обдумала, і погодилася таки, що вона мене обділила, тому сказала, що за те, що я не залишила бабусю, а була з нею до кінця, мама напише заповіт на свою квартиру на мого сина.
Матвій зрадів, і відразу переїхав туди. Прожив там сам два роки, і тепер вирішив одружуватися. Він ще молодий, але я не перечу, якщо знайшов собі гарну дівчину, то чого чекати.
Та тут бабуся нам неабиякий сюрприз влаштувала. Вона гостювала тут нещодавно, і казала, що має певні справи. часто у місто їздила. Виявилося, що під час свого останнього приїзду вона і змінила свою волю щодо спадщини.
Мама поїхала, а сестра заявилася до мого сина, і стала перед ним документами махати, мовляв, вимітайся, племіннику, звідси, це тепер моя квартира.
Син мені телефонує, питає, що робити. Я мамі телефоную в Італію, щоб прояснити ситуацію, а вона мені так спокійнесенько каже, що так, тепер це квартира Світлани.
На моє запитання – навіщо вона це зробила, мама сказала, що Світлані потрібніше, у неї четверо дітей!
Виходить, що сестрі і хата в селі, і квартира в місті, і допомога протягом 20-ти років, а мені – нічого. Хіба це справедливо?
А тепер сестра робить вигляд, що нічого не сталося. Світлана і далі хоче продовжити спілкуватися зі мною. А у мене немає жодного бажання ні її бачити, ні маму, після того, що вони зі мною зробили.
Дайте пораду, як тепер з ними будувати стосунки? Теж мені рідня, називається…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
