fbpx
Життєві історії
Новину про те, що я їду додому, син сприйняв якось без радості. Я приїхала, і побачила, що тепер в моєму будинку господарює невістка. Начебто ми з нею і живемо мирно, але вона все робить по-своєму і зі мною не рахується. Ось я і на роздоріжжі: ніби як житло є, але я почуваюся вдома зайвою

Мені шістдесят років, у мене двоє дітей: старша дочка, їй 35 років, живе в столиці з трьома моїми внуками, і син – йому 29 років, недавно одружився. Я їх дуже люблю, але все одно вважаю їх дещо егоїстичними. Дуже часто мені здається, що діти мною просто користуються. Але ж я вже не дівчинка, я старію, я втомлююся.

Вийшла заміж я ще в 80-х. Батько моїх дітей – хороша людина, хоча це було до певного часу. Здавалося, що ми жили з ним душа в душу, як тут грім серед ясного неба: чоловік знайшов собі іншу. Півроку він мені брехав, причому, йому і самому від цього було погано: живе зі мною і дітьми, а душею вже у розлучниці. Сильно я переживала це розлучення, особливо шкода було дітей.

Синові тоді 7 років було, смикав батька за штани і казав: «Татку, не йди, я буду чемним». Чоловік сам переживав, але вибрав все ж іншу жінку. Зате залишив нам свою двокімнатну квартиру і аліменти справно платив. Ми іноді з ним спілкуємося по соцмережах про дітей, але він щасливий зі своєю другою сім’єю, я його не смикаю зайвий раз.

Мабуть я так переживала за дітей, що повністю приділяла весь час їм, та й капризи їх виконувала. Дочка хоче в гуртки ходити: я у всьому потураю, вожу, оплачую, а вона міняє один гурток на інший. Красиві сукні їй потрібні – будь ласка, а на випускний – краще ніж у всіх, хоч і захмарно дорого. Синові потрібна техніка, дорогі речі, велосипед – ну звичайно, синку, маєш!

Крутилася на двох роботах, колишнього чоловіка підключала, щоб у дітей було все. Дочка захотіла вчитися в столиці – кредит взяла, виплачувала. А вона кинула навчання і вискочила заміж, народила трьох дітей, і вирішила, що освіта їй не потрібна.

Але чоловік у неї виявився великим ледарем, особливо ніде працювати не хотів, жили на гроші батьків чоловіка. Третій онук народився, коли я тільки вийшла на пенсію, тут дочка і почала просити: «Мамо, приїжджай, допоможи нам з дітьми, а ми обоє на роботу вийдемо».

Я квартиру залишила на сина і бігом до дочки. Чесно кажучи – я дуже втомлювалася не стільки від онуків, скільки від дочки і зятя. Спочатку вони були якось вдячні мені за допомогу, а потім зробили з мене покоївку і гувернантку: постійно робили зауваження – не так годуєш, не так гуляєш з дітьми, не так сидиш, не так подаєш! В один момент я собі подумала – навіщо мені це треба? І поїхала додому.

А там син уже привів невістку! Я тільки перед від’їздом дізналася, що він офіційно одружився, хоч і жив з нею всі ці два роки. Сказав, що звичайне весілля гуляти не хотіли, тому що у них своє на це бачення з нареченою: відзначити друзями на турбазі з шашликами. Тому і не попереджав і «від справ мене не хотів відривати».

Новину про те, що я їду додому сприйняв якось прикро. Я приїхала, і побачила, що тепер в моєму будинку господарює невістка. Начебто ми з нею і живемо мирно, але вона все робить по-своєму і зі мною не рахується. Приберу вдома – прекрасно, а якщо переставлю не так їх звичну обстановку, то відчуваю від невістки негативний настрій, і син потім все мені висловлює.

Ось я і на роздоріжжі: ніби як житло є, але відчуваю в ньому не то прислугою, не то зайвою. У доньки теж до мене таке ж відношення, навіть гірше, в столицю точно більше не поїду. Подітися нікуди, сина вигнати не можу, але з невісткою мені складно. Дзвонила своїй сестрі в село, вона мені: «Вижени з дому молодих!». Їй простіше сказати – у неї всі дружно живуть, чоловік поруч. А мені як? Дуже важко на душі і не бачу ніякого виходу. Ніколи не могла б і подумати, що я не зможу вжитися з рідними дітьми.

Фото ілюстративне – schutterstock.

facebook