У нашій сім’ї є традиція – на Новий рік та інші сімейні свята ми збираємося у моїх батьків. Будинок у них великий, простора кухня, на всіх вистачає місця.
Збираємось ми завжди великою компанією: мої батьки, батьки мого чоловіка з їхньою молодшою дочкою, моя сестра з чоловіком та дітьми, брат чоловіка зі своєю родиною та ми.
Ми всі дружні між собою, але ось брат чоловіка і його дружина іноді занадто нахабно поводяться. Найчастіше це зводиться до грошей, бо ці двоє – великі любителі відпочити за чужий рахунок.
Перед Новим роком та іншими святами ми зазвичай розподіляємо між собою кому і що привезти, які страви можна приготувати вдома заздалегідь, іноді скидаємось на якісь продукти. Вищезгадана парочка завжди вигадує відмовки та перекладає все на інших.
– Ми не встигнемо в магазин заїхати, Віктора на роботі затримали, – цю відмовку від братової дружини ми вже чули кілька разів.
То вони не встигають, то вони не мають місця в холодильнику, щоб заздалегідь щось підготувати, то готівки немає, то якісь термінові справи виникли, загалом знаходять будь-які виправдання, щоб відпочити за чужий рахунок. Я розумію, що ситуації всякі бувають, але вони справді завжди приїжджають на все готове. Хоч би якось допомогу запропонували.
Якось ми збиралися всі разом на 8 березня. Як і завжди, в останній момент зателефонував брат і сказав, що Світлана, його дружина сильно пошкодила руку і приготувати нічого не може.
– Гаразд, тоді хоча б дорогою заїдьте в магазин, купіть сік та напої дітям, – попросила свекруха.
Звичайно, ніхто нічого не привіз, довелося нам їхати в магазин за всім необхідним. До речі, на святі Світлана поводилася як завжди і з рукою у неї було все в повному порядку.
Наступного разу ми збиралися на травневі свята. Тоді ми вирішили, що залишимося на дачі з ночівлею і треба було заздалегідь закупити у місті багато всього. Щоб усім було зручніше, ми з чоловіком відразу купили всі продукти, вугілля для мангалу, м’ясо, іншим просто озвучили суму, яку поділили на всіх порівну.
Світлана та Віктор пообіцяли скинути гроші потім мені на картку.
– Ми готівку з собою не возимо, – сказала Світлана, уплітаючи черговий шматок м’яса, – я потім тобі на картку переведу, зараз не можу, у мене телефон розряджений.
Відразу скажу, що там була не така велика сума, але я її від них так і не отримала.
У нашій сім’ї багато дітей: у нас син і дочка, у Світлани з Віктором теж двоє дітей, у батьків чоловіка молодша дочка, їй 13, у моєї сестри маленький син. Тому вже теж з’явилася невелика традиція святкувати початок літніх канікул. Цього року вирішили подарувати дітям від усіх маленькі солодкі подарунки. Так ось, спробуйте здогадатися, хто ж знову не скинувся на ці подарунки?
Після того випадку якось довго ми не збиралися разом. Тепер наступило святкування Нового року. Усі попередні роки ми, а точніше сказати я, сестра, моя мама і свекруха, розподіляли між собою якісь страви, щоб привезти їх із собою заздалегідь і не витрачати час на приготування. На Світлану ніхто навіть не розраховував.
Свекор запропонував зробити дітям сюрприз, викликати аніматорів, Діда Мороза, Снігуроньку та ще якихось казкових персонажів, щоб вони прийшли, подарували дітям подарунки та привітали з Новим роком. Загалом витрати великі вийшли, але всі погодилися на це.
Купити подарунки та внести завдаток аніматорам потрібно було заздалегідь, тому ми з чоловіком це зробили. Я одразу вирішила, що цього разу Віктор та Світлана точно не зроблять усе за звичною їм схемою. Сума вже досить велика, настав час і честь знати.
– Коли ви перерахуєте гроші? Ми велику суму заплатили, нам уже майже все віддали, тільки на вас чекаємо, – запитала я у Світлани по телефону.
Світлана у відповідь мені промимрив щось невиразне і переклала тему розмови. Я знову поставила їй те саме запитання.
– Ну ви ж знаєте, що у нас іпотека та кредит за машину, а старшу в наступному році оду ще до школи збирати…
– У нас теж іпотека і двоє дітей, але чомусь ми не дозволяємо собі такого зухвальства, як ви, – нагадала я їй.
– У вас зарплата велика, вам що грошей шкода? Ти заробляєш більше за мене, могла б і допомогти родичам.
Я зовсім не очікувала такої відповіді. Допомогти родичам? Тобто, якщо судити з логіки цих людей, я мушу частину своєї зарплати віддавати, щоб допомагати родичам?
Увечері чоловік говорив зі своїм братом, його відповідь була приблизно такою ж. Ми так зрозуміли, що гроші нам вони повертати не збираються, але на свято, звісно ж, приїдуть.
Ми не помилилися, Світлана з Віктором і дітьми прибули 31-го і як завжди без нічого. Ситуація зовсім не приємна. З одного боку, їхні діти не винні і позбавити їх свята ми не можемо, та й подарунки ми вже купили на всіх.
У Новий рік з’ясовувати стосунки між родичами якось не годиться. Але що робити, я не знаю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
