Як відомо, лікувати можна і словом, і любов’ю, і турботою. А мамина любов – це взагалі, найважливіше, що може бути для дитини.
Жив-був маленький хлопчик, назвемо його Сашком. І ось коли йому було чотири роки потрапив він до лікарні на дуже важливу опepацію.
Опepацію зробили. Спочатку він чотири дні в рeaнімації лежав, а потім вже в палату перевели.
Чи то випадково, чи то спеціально, але потрапив Сашко в палату до хлопців з дитбудинку.
Не те, щоб вони його кривдили, але то штовхнуть, то компот розіллють йому на ліжко, а медсестра потім його лає.
Та й в їдальню Сашкові важко було ходити. Шви дуже сильно боліли. Поки він, тримаючись за стінку, дошкандибає до їдальні, все вже і закінчиться. І бреде він назад голодний.
Довго хворів Сашко, і шви погано гоїлися, видно від того, що не було догляду за ним, та голодний сидів постійно.
Ночами Сашко тихо плакав у подушку.
А де ж його мама була, запитаєте ви? Була у нього мама, хороша, розумна. Але вирішила вона, що Сашко великий вже, сам впорається, а у неї дочка маленька їй всього 1,5 рочки.
Ось і не приходила вона до Сашка в лікарню і не доглядала за ним, не годувала.
Але настав день, коли до Сашка прийшла бабуся, мамина мама. Вона приїхала з іншого міста, до дочки в гості. Так дізналася, що онук в лікарні.
Прийшла, сиділа біля Сашкового ліжка, довго гладила його по голові тремтячою рукою, та крадькома сльози витирала. Слабкий він зовсім став, тільки тихо посміхався бабусі.
Не знає Сашко, що бабуся мамі сказала, але ввечері прийшла мама, принесла йому сік і банани.
Потім довго з лікарем говорила, і Сашка поклали в палату одного, не було там хлопців з дитбудинку, нікого не було. Ніхто не ліз ввечері до Сашка.
Читайте також: Неочікувана дитина
А вночі він прокинувся від того, що поруч хтось сидить. Відкрив очі, а це бабуся сидить на стільці, поруч з його ліжком і дрімає.
Відкрила вона очі, подивилася тривожно на онука. А Сашко радісно посміхнувся і заснув.
З того вечора Сашко швидко пішов на поправку. А через тиждень його і виписали. Допомогла бабусина турбота.
