Ніні лише зовсім трохи за п’ятдесят років, але виглядає вона набагато старшою за свій вік. Одягається жінка надто скромно, речі свої та чужі, які їй подруги часто віддають, носить усе роками, ще й намагається дуже їх берегти, таке враження, що збирається їх 10 років носити.
У перукарні Ніна не буває ніколи, не стрижеться і не фарбується, засніжені сивиною волосся збирає в акуратний пучок, косметикою не користується зовсім вже багато років, а нігті завжди стриже коротко, нічого особливого. Загалом, багато років економить на собі, і це помітно дуже, коли подивитися зі сторони. Цього не помітити неможливо, це усім дуже добре видно.
Єдина рідна та близька людина – 10-річний син. Так вийшло, що особисте життя у Ніни довго не складалося. Хоча начебто дівчиною вона була симпатичною. Але все якось не щастило, зустрічалися не ті люди на її життєвому шляху.
До того ж, мабуть, позначилося мамине книжкове, аж занадто добре, виховання. Загалом, свого казкового принца Ніна так і не дочекалася так, а в рік свого сорокаріччя один за одним пішли її батьки на небо, і залишилася в чотирьох стінах абсолютно одна на білому світі, то були непрості часи.
Напевно, це і направило її до непростого рішення – народити для себе, адже не бачила майбутнього.
– Як ти взагалі про таке можеш думати, – говорили усі подруги Ніні, коли почули про її наміри. – Ніночко, ну у тебе солідний вік уже. Ти все життя прожила без дітей, навіщо зараз вони тобі, тобі й допомогти зовсім нікому, ти ж зараз зовсім одна, у тебе ж нікого немає? Сумно тобі одній жити – собачку просто заведи. Дитину ще ростити треба, багато років вкладати свою працю і сили, забезпечувати добре. Та ще, в наш час, ростити так, щоб не гірше інших. Як ти одна його піднімеш на ноги зараз у такий непростий час? У повній сім’ї це буває непросто! Взагалі, чим ти думаєш? У тебе ні накопичень немає, ні захмарних прибутків, єдиний плюс – квартира своя, але ж це й теж не головне, бо не впораєшся ти сама з дитям малим, не зможеш сама його виховати. Ну і навіщо тобі вже таке на старості років?
Мабуть, в результаті таких розмов Валентина Сергіївна твердо вирішила – викрутиться вужем, але у її дитини буде все, що і у інших дітей. І ніхто не посміє говорити у мене за спиною, що вона в сорок років не може забезпечити своє єдине дитя, і тепер їй нема на що дитині черевики купити.
Синові, Михайлові, зараз десять, і у нього дійсно є все, і все найкраще. Перший час подруги намагалися віддавати Ніні для дитини ношені речі – візьми, мовляв, стане в нагоді, може, вдома ходити, або під куртку коли-небудь піддіне. Всі подібні спроби Ніна згодом серйозно припинила раз і назавжди – не потрібно їй дитині чужі речі і все, син має носити лише новий одяг, не гірший ніж в інших дітей. Хтось і образився, не без цього. Втім, зараз вже всі змирилися і зрозуміли: для сина Ніна сама зробить все, що в її силах. Щороку возить Михайлика на море, купує найсучасніші гаджети, водить в кращу гімназію, одягає виключно в фірмовий одяг та взуття.
Звичайно, дається це все жінці нелегко, а дуже складно. Ніна постійно шукає різні підробітки для себе, економить на собі. Втім, ніколи не скаржиться на своє життя. Син її зростає досить розвиненим, розумним хлопчиком, вихованим і привітним. Намагається вчитися гарно, радувати свою немолоду маму.
Михайлик, здається, прекрасно розуміє, чого варто утримувати його на подібному рівні, навчати в цій гімназії, скидаючись на потреби класу і на подарунки вчителям по пів зарплати, а потім сидіти ночами над перекладами, аби закрити дірки в бюджеті. Мама намагається зробити все, щоб син не вдчував себе біднішим за інших дітей. Хоча, як всякий хлопчисько, звичайно, він хоче мати і планшет, і айфон. До того ж у однокласників всі ці речі – само собою зрозуміле. Але, з іншого боку, дивлячись на інших мам, що під’їжджають до гімназії на дуже дорогих авто, в шубах і діамантах, хлопчикові трохи не по собі. Ні, він не те, щоб соромиться своєї немолодий мами в носінні старого пальто і стоптаних чобіток.
Проте опускає голову і кожен раз сумно озирається – якщо хтось із однокласників щось скаже, сміючись, про його немодну маму. А сказати щось недобре можуть запросто в будь-який момент, зараз такий час, таке виховання.
– Мамо, а давай тобі якусь гарну теж шубу купимо? – сказав якось Михайлик своїй мамі. – І нові чоботи. Давай купимо?
– Ой, та навіщо мені дорога така шуба та? – сміється Ніна. – Куди в ній ходити я буду? В супермаркет, чи що? Та ну, перестань. Ось якби ми жили в країні, де морози 30 градусів, тоді так, а так з такими теплими зимами шуба не потрібна абсолютно. А чоботи у мене ще як нові. Навіщо купувати? Цей рік я їх ще точно доношу, а там, може, і ще на рік згодяться.
Хтось вкладає свої гроші в нерухомість, відмовляючи собі в усьому, щоб виплатити кредит і в старості зажити і не перейматися зовсім ні чим, хтось вкладає багато часу та сил в свою якусь справу, свій бізнес – Ніна ж все вкладає в свою єдину дитину, улюбленого єдиного сина. В освіту, виховання, в стосунки. Хоче, щоб у сина було краще життя, ніж у неї самої, щоб він ріс щасливою дитиною. Вкладає все, що є, без залишку. І, хоча всім каже, що не сподівається ні на яку допомогу від нього в старості – насправді звичайно ж сподівається, вона щиро надіється, що їй буде кому склянку води подати і вона не залишиться на старості сама.
Тільки от чи правильно Ніна робить сьогодні, що зовсім не звертає увагу на себе, невже їй теж не хочеться бути щасливою жінкою?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
