Свого часу я народилася і виховувалася в небагатій родині, батьки у мене не були заможними: батько – артист в місцевому театрі, там же підробляв художником, мама – інспектор відділу кадрів. Спочатку все було добре, але часті гастролі батька привели до того, що він почав мало часу проводити вдома, спочатку трохи, потім все більше і більше, грошей в сім’ї постійно не вистачало, через це батькові довелося піти з театру, багато раз влаштовувався в різні місця художником, але довго ніде не затримувався. Тай платили копійки, а додому він і того не приносив.
У мами була лише одна дитина, я – хоч би одну дочку нагодувати і одягнути. Я підростала, розуміла, як важко мамі, нічого ніколи не просила у неї. Мріяла, що, коли виросту, вийду заміж і так бідно жити не буду. Після закінчення школи я пішла вчитися в педучилище на вихователя, але там зовсім не склалося – не здала іспит з музики, адже потрібно було обов’язково грати на баяні, чого я не вміла, довелося піти.
Мама пропонувала мені ще кудись вступати вчитися, але я вирішила піти працювати, щоб допомогти мамі, не сидіти на її грошах, влаштувалася в електроцех. Незабаром познайомилася з хлопцем, ми з ним стали зустрічатися, я закохалася, мені здавалося, що і він мене теж щиро кохає, але з часом зрозуміла, що помилялася. Майже через рік після нашого знайомства він зробив мені пропозицію, я погодилася, йому на той час було 23 роки, мені 20.
Я абсолютно не була готова до заміжжя, не вміла добре готувати, погано розбиралася в побутових питаннях, а чоловік хотів мати гарну господиню в домі, ні в чому не допомагав мені, завжди говорив, що я маю віддавати йому свою зарплату. Характер у нього був непростим.
Відносини складалися не кращим чином. Я собі нічого не купувала, а чоловік собі грошей не шкодував. Так і продовжувала жити в бідності. Ніколи не думала, що так у мене життя складеться.
Пробувала радитися з мамою, а у неї одна відповідь:
– Вийшла заміж, живи! Що люди скажуть?
Я мала тільки одну доньку. Так і жили: поруч, але не разом. Як потім з’ясувалося, він і не кохав мене зовсім, побачив, що гарна дівчина, з поступливим характером, ось і вирішив одружитися, піти з дому, на перших порах жити у доброї тещі.
Думав, що з часом звикне, але мабуть не виходило. Через 21 рік чоловік став зустрічатися з колегою по роботі, вона була заміжня, мала 2 дітей, молодше мого чоловіка на 17 років. Вона залишилася в своїй родині. Після цього наші стосунки з чоловіком зовсім розладналися, ми продовжували жити в одній квартирі, як чужі люди.
Через 6 років не стало моєї свекрухи, звільнилася квартира і мій чоловік відразу ж переїхав туди. Прожив там один 17 років, а потім його не стало.
Я описала своє життя в загальних рисах, а насправді в цьому житті було дуже багато подій, напевно, місця не вистачить про все написати.
Єдине про що хочу сказати, що я так і жила всі ці роки у бідності. А все тому, що боялася змінювати своє життя, бо, як і моя мама, звикла в першу чергу думати про те “а що люди скажуть”. Людям було байдуже до мене, чому я зважала на них? Хочу сказати жінкам, беріть від життя все найкраще, не варто бути служницею для когось, цього ніхто не оцінить.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
