fbpx
Без рубрики
Ні я, ні чоловік, ніколи не їздили за кордон, але змогли в свій час і будинок збудувати, і подвір’я гарно облаштувати, і машину купити. Коли сваха ходила у мене по подвір’ї, розглядала, як ми живемо, було видно, що її очі горіли. Наш достаток свасі здався розкішшю. Вона – жінка добра і гарна, але зовсім не практична. Все життя вона з двома дітьми прожила в одній кімнаті в гуртожитку. Вона не вміє ні заробляти гроші, ні збирати їх

Моя сестра завжди любила посміятися з моєї зайвої, як вона вважала економності. Бо я берегла кожну копійку, ніколи не робила непотрібних чи зайвих покупок, то ж при тому, що ні я, ні чоловік, ніколи не їздили за кордон, ми змогли назбирати пристойну суму – і собі в свій час будинок збудували, і подвір’я гарно облаштували, і машину купили.

У нас з чоловіком одна дитина – дочка. Ми хотіли, щоб вона мала вищу освіту, відправили її вчитися в обласний центр. Жила донька в гуртожитку, де і познайомилася з своїм майбутнім чоловіком. Одного разу вона приїхала додому і повідомила, що чекає дитину. То ж у нас варіантів не було – треба було робити весілля.

Єдине, що ми попросили доньку привести майбутнього нареченого до нас, щоб ми з ним хоч познайомилися. Степан виявився скромним хлопцем, сказав, що родом він з сусідньої області, з маленького містечка. Живе він з мамою і сестрою, батько давно пішов від них і про його долю він нічого не знає.

Разом з майбутнім зятем до нас в село приїхала і сваха. Вона – жінка добра і гарна, але зовсім не практична. Все життя вона з двома дітьми прожила в одній кімнаті в гуртожитку. Вона не вміє ні заробляти гроші, ні збирати їх. Зять, будучи ще підлітком, почав підробляти, щоб допомагати родині. Коли вони з дочкою познайомилися, він уже працював.

Коли сваха ходила у мене по подвір’ї, розглядала, як ми живемо, як облаштували свій будинок, було видно, що її очі горіли. Наприкінці вона нам сказала, що навіть не думала, що ми так шикарно живемо. А я не вважаю, що у нас є щось надзвичайне, багато людей навіть в нашому селі живуть краще за нас. Але мій середній достаток свасі здався розкішшю.

Моя донька, яка звикла мати все, що хоче, поставила умову – у неї має бути шикарне весілля. До своєї честі, майбутній зять відразу поїхав в Польщу на заробітки і привіз необхідну суму. Він потурав всім примхам дочки – нескінченно возив її по салонах і студіях, вибираючи сукню, тамаду, прикраси, фотографа і все інше.

Після весілля молоді жили у нас, а зять продовжував їздити за кордон, заробляючи вже на житло. Через рік, з нашою допомогою, молоді взяли кредит і купили квартиру. Тільки ось, зять перестав їздити за кордон і влаштувався тут у нас на роботу. У нашому регіоні зарплати невеликі. Уявіть – молода сім’я, маленька дитина, і до того ж кредит – звичайно, їм було важко. Ми допомагали, але і цього не вистачало.

Через рік дочка придумала зайнятися бізнесом. І у неї вийшло. Вже через 5 років вони погасили кредит і всі борги, почали їздити на море, затіяли ремонт і все, здавалося, було добре. Ну чому завжди є «але»?

Зять пішов з роботи і «засів» вдома. Дочка була б і не проти такої ситуації, якщо б він взяв на себе домашню роботу, так ні – він просто грає в «компі» і просто живе. Він, як я зрозуміла, отримав від життя те, про що навіть і не мріяв – сім’ю, житло, стабільність. Йому не потрібна нова машина або ремонт, він байдуже ставиться до моря і взагалі до розважальних заходів.

Він щиро не розуміє: навіщо дочка стільки працює і мріє про більше, адже на «просто жити» їм вистачало б і половини тих грошей, які вона заробляє.

Нещодавно дочка прийшла і сказала: «Хочу подати на розлучення!». Я, якщо чесно, і злякалася, і розгубилася. В нашій рідні багато хто живе «довго і щасливо», тим більше зять – хороший батько, та й дочку він ніколи не ображав, та й просто вигнати його нікуди – треба тоді продавати квартиру.

Хоча, я вже схиляюся до думки, що розлучення, напевно, і правда – кращий вихід. Дочка прислухається до мене, а я боюся дати їй неправильну пораду. Як краще вчинити? Що порадити доньці? Я і сама бачу, що зять «не з наших». Все життя важко працювати, щоб мати щось більше, він не буде.

Але часом я задумуюся, а може і справді, це все не головне в житті…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page