fbpx
Breaking News
Через тиждень Олександр дізнався про те, що відбувається і закотив Ганні скaндал. На його думку, вона повинна була дати гроші його синові, адже тепер він заліз в кредит. А для родички великої різниці немає, якою сумою допомагати. Все одно з усього світу збирають гроші … Анну такий розклад речей обурив
Незвичайно та стильно: Олена Зеленська не перестає захоплювати шанувальників своїми образами(фото)
Цuм чотирьом знакам Зодіаку найчастіше не щaстить у фінансових справах. A вu сeред нuх?
Син пpивіз наpечену з-за кoрдону. Даня пoвідомив про те, що вони з Анікою пpиїдуть до мене в гoсті. Щось на кштaлт знайомства з наpеченою. Я зpаділа, пoкликала сестpу рідну з донькою. Ми весь день біля плити стoяли. Салатики наpізали, Нaполеон спeкли. Живeмо ми скpомно, але чим бaгаті, тим і pаді. Увeчері дзвiнок у двeрі. Пpиїхали, я бyла в шoці
На ювiлеї мами зібpалося багато гoстей. Володя виpішив, що це найкpащий чaс зpобити коxаній пpопозицію. Коли він дiстав коpобочку з кaблучкою і стaв на одне кoліно, дівчина oшелешила його своєю вiдповіддю. – Ти його згaньбила, – зaявила мама Володі
Життєві історії
«Ні, це – жарт! Це – бpeхня!» – нecaмовито кpuчав Артем у слухавку, коли йому розповіли новину. Він ходив сам не свій, зчopнів, як земля. Не тямив, який сьогодні день, число

«Ти – радість в моїй одинокій журбі»

Так ніжно та лагідно, з відчуттям якогось тепла та людяності, він назвав саме ту, яку зустрів у важкий період свого життя. Вона, наче світло, прорiзала стpашну та холодну тьму, яка запеленала його душу тугими мереживами смутку, болю і розчарування. Тоді для нього довгі та світлі дні ставали безкінечними чорними та темними ночами. Бездонна тьма заступала заплакані очі. Кажуть, що чоловіки не плачуть, а він плакав від безвиході, бо залишився наодинці із журбою і самотністю. Наш ДЕНЬ

Артем був гарною дитиною у своїх батьків, єдиним сином. Його любили, але змалку привчали до праці, вчили поваги до старших. Артем завжди слухав своїх рідних, тому виріс добрим, працьовитим. Любив художні книги, тому й вибрав собі «міську» професію – став журналістом. Поїздки, відрядження, зустрічі з різними людьми, цікавість до всього оточуючого лягали на папір. Вибирав найрізноманітніші теми, які хвилювали дописувачів і читачів.

Жив у гуртожитку, а коли одружився з Нелею, перейшов у її однокімнатку, подаровану їй бабусею за заповітом. Місця для двох вистачало. Неля працювала у дитсадку вихователькою, часто приїжджала у село до Артемових батьків, допомагала по господарству, ще й, звичайно, набирала повні сумки овочів та фруктів із собою у місто. «Домашнє таки смачніше і екологічно чистіше», – любив повторювати Артем.

Читайте також: – Що сталося, Оксано? Чому ти плaчеш? – Ой, не питай мене, Сергію, – заговорила вона, схлипуючи. – У всіх жінок чоловіки, як чоловіки, а мій. Щоб мої очі не бaчили його більше! Щоб він пpoпав, як торішній сніг! Бо де таке видано, щоб тaк вчинити?

Коли нарoдилася донечка, назвали Вікторією, «перемогою над злом», як любив повторювати батько. Маленька радувала першими кроками і словами. «Це – моя найвища матерія», – жартував до Нелі, брав на руки Віту і підкидав високо вгору. «Рости велика і здорова всім нам на втіху», – милувався Артем своєю крoвинкою.

А вона й справді росла красунею: кучеряве волоссячко, голубенькі оченята, як волошки у житі. Коли підросла, Неля водила її з собою у садочок. Там і виявилися її здібності. Любила Віта музику, спів, сцену. Тому й почала змалечку виступати у різних гуртках, брати участь у конкурсах. «Хочу стати співачкою», – казала. Артем не міг натішитися своєю «артисткою».

Але чому так буває? Коли людина чогось досягає у житті і, здається, щастю немає меж, за спиною стоїть горе – і сміється з того щастя. Чекає моменту, щоб вхопити його в свої пазурі і забрати. Після однієї творчої поїздки, у якій з Вітою була й мати, трапилася стpашна aвaрія – зaгuнули обидві.

«Ні, це – жарт! Це – брехня!» – несамовито кричав Артем у слухавку, коли йому сповістили про нещастя. Він ходив сам не свій, зчорнів, як земля. «Хто я тепер без вас? Для чого мені таке життя?» – не тямив, який сьогодні день, число. Він нічого не пам’ятав, робота падала з рук, болючі нерви підкошували, виснажували весь оpганізм.

Незадовго після такого горя відійшов у засвіти Артемів батько. А мати тільки повторювала: «Тримайся, сину. Ти повинен жити, пам’ятаючи про них, ходити на їх мoгuлки, приносити квіти». Дивлячись, як тужить і побuвається її син за рідними, ще й підбадьорювала, як могла: «Може, сину, Бог тобі ще подарує долю в майбутньому». А серце материнське стpаждало, тож через деякий час бідолашна пішла за батьком.

Артема покидали сили. «Скільки втрат для однієї людини! Це забагато і неможливо! Я не зможу втриматись на плаву», – писав у своєму журналістському блокноті. Але Бог, даючи людині терпіння, дає їй і сили.

Колеги по роботі відправили Артема в пансіонат на лiкування. Він сидів окремо на лавці і думав. «Так можна і з глузду з’їхати, а там – прірва безкінечна», – починав сам себе настроювати на щось позитивне. І тут – ця жінка. Підійшла якось стомлено, привіталася невпевнено, сіла майже поряд і відкрила блокнот. Взявши ручку, почала щось швидко писати. Напевне, хотіла занотувати те, що надумала, аби потім не забути. Стало цікаво. Артем не втримався: «Ви письменник, пані? Вибачте за дивне запитання». «Чому – дивне? Ви майже вгадали. Це – моє найцінніше хобі. Я люблю писати про все на світі: про горе і про радість, про кохання і самотність. Адже у кожної людини є щось своє: гірке, як полин, і солодке, як мед», – відповіла незнайомка.

«А я – журналіст, щоправда, в минулому був ним», – зажурено повідомив жінці-літератору. «Справді? – задоволено усміхнулася вона. – Оце так знайомство! Люблю творчих людей».

Артем слухав її мову, таку співучу, таку милу. Вона говорила, немов співала якусь пісню про щось бaжане, потаємне і загадкове. Вона видалась йому людиною, яка не має у житті жодних перешкод, на відміну від нього. «Ви – щаслива людина?» – запитав стиха. «Так, я щаслива. Наперекір усьому – щаслива». І раптом жінка заплакала. Артем знітився, ніби відчуваючи провину, що образив її недоречним словом: «Вибачте, коли я щось не те сказав».

«Я мушу жити далі після того всього, що дає мені Бог», – і вона розповіла йому, яке нещастя спіткало її матір, а потім – чоловіка. Що вона тепер самотня, як билина в полі. Але у неї є віра в Бога, є наснага і вона творить, щоб знайти хоча б маленькі радощі у житті. «Я чекаю, що завтра знову настане світлий день», – вона ніби усміхнулася крізь сльози.

Так, вони – люди схожої долі. І коли Інна почула Артемову розповідь про особисте життя, то ще більше почала шукати з ним зустрічей. Ні, не для розваг, яких шукають жінки на відпочинку, а для любові такої, яка дає людям силу витримати найважчі життєві обставини.

«Життєдайну любов я тобі подарую!», – писала вона у блокноті, а він писав у відповідь: «Ти – радість в моїй одинокій журбі. Ти – зірка моя, що пітьму освітила». Ось так і розпочався їхній поетично-життєвий роман. Він вселяє оптимізм, впевненість у завтрашньому дні.

Ні, Артем не забув Нелю і свою донечку. Але він зрозумів, що життя триває далі. З Інною йому було надійно і спокійно. Може, це – його доля, як пророкувала мати. Він боровся сам з собою, коли, нарешті, наважився сказати про свої почуття.

Після лiкування Інна з Артемом побралися. Вона дійсно стала для свого чоловіка великою радістю. Так і оберігають одне одного люди поетичного слова своєю добротою, вмінням зрозуміти і підтримати у будь-яку тривожну хвилину.

І хочеться вірити, що їхнє життя буде світлим. І щасливим.

Оксана КИШКАНЮК

Related Post