Мої батьки для мене – найрідніші люди. На жаль, мами вже немає, але є тато, який досі є нашою найбільшою підтримкою і опорою. У мене своя сім’я – чоловік і двоє дітей. Брат теж одружений. Ми жили в різних містах, але після того, як не стало мами, ми почали жити разом у великому будинку, побудованому нашим батьком.
На різних поверхах, з окремими кухнями. Тобто ми могли не залежати один від одного, не заважати і навіть не зустрічатися протягом дня.
І ось у брата народилася перша дитина, якого я купала, вони йшли з дружиною гуляти або за покупками, їхали в інше місто до батьків дружини. Він мене називав мамою. Невістка була завжди вдячна. А ось брат вважав, що я була зобов’язана це все робити. Потім народилася у них друга дитина. У мене в самої двоє маленьких діток на руках плюс ще четвертий. Історія повторилася. Я допомагала їм. Невістка навіть здала на права, поки я дивилася за малюком.
Так пройшли роки. Брат постійно прискіпувався то до мене, то до мого чоловіка, то до моїх дітей. Через дрібниці. Потрібно відзначити, що коли я дивилася діток, у мене ще був тато, якому потрібна була увага, тому що він втратив свою половинку. Так я намагалася догодити всім. Не образити. Всім допомогти. Роздратування брата росло.
Потім я дізналася, що він без відома батька, одну з квартир, оформлених на тата, перевів на свою дружину. Тато до цього йому давав доручення. А від мами залишалася дача і гроші на книжці, від яких ми з татом благополучно відмовилися у нотаріуса на користь брата. В той момент я не думала ні про що. Я втратила маму. Про які гроші могла йти мова. А він мене не попередив про те, що він збирається так зробити.
Він сказав: «Сьогодні йдемо до нотаріуса. Потрібно дещо підписати». Потім забрав мовчки машину, яку тато мені подарував, але оформлена була на брата. Тому що йому тоді вона була потрібна. Теж без попередження.
Минуло 15 років. Причіпки за причіпками. А тепер заявив, що ми тут гості і повинні знати своє місце. Мене назвав людиною, яка зіпсувала йому життя. Всі ці роки я не вимагала ніяких грошей, повернення майна, він багатів, будував. Тато йому допомагав постійно. А ми з чоловіком працювали самі. Ми жили скромніше, але не скаржилися. Тому що все необхідне було.
Мабуть, коли діти виросли, і їм вже не потрібна допомога, вони вирішили позбутися від нас. От і все. А тато дуже переживає, розуміючи, що невістка тут королева і господиня, а його дочка ні. Пропонує купити квартиру, щоб ми з’їхали. З рідного дому. Який будували разом з мамою 30 років. Йдучи, я заберу тільки фото моїх батьків. Якось так.
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
