– А я казала тобі, Олено, їдь зі мною. І що ти тут висиділа? А послухала б мене, то вже б у квартирі своїй жила, – сестра мого чоловіка ніяк не могла заспокоїтися, повчаючи мене.

Це було 7 років тому. Ми з чоловіком і дітьми поїхали в село до свекрухи на Різдво. В той час приїхала і зовиця з Італії, Галина на заробітки поїхала ще років 10 тому.

Вона була переконана, що Італія здатна змінити її життя, адже бачила, що ті жінки, які першими поїхали з села, вже непогано доробилися, та так, що вже будинки стали будувати, і вона собі так само хотіла.

У них хата була, в якій вони з батьками жили, але звичайна, а їй хотілося великої. Одним словом, залишила вона двох своїх синів на маму і поїхала. Мене не переставала з собою кликати:

– Ти що, в своїй двокімнатній квартирі збираєшся все життя прожити? Треба рухатися вперед. Є шанс заробити – то чому б ним не скористатися? Просто ти занадто лінива, – говорила все це вона мені, але в присутності мого чоловіка, і якщо він спочатку не реагував, то потім вже став думати так само, як і його сестра.

Так тривало 10 років. Потім вже і свекруха до зовиці підключилася, мовляв, нема чого мені вдома сидіти, коли є можливість заробити.

І так вони всі на мене напосіли, що я вирішила їхати теж. 7 років тому, коли ми сиділи у свекрухи за Різдвяним столом, і іншої бесіди, ніж гроші, заробітки, Італія не було, я вирішила, що теж поїду.

На той час моя дочка вже мала 20 років, і мені не страшно було її залишати. В якійсь мірі саме через доньку я не могла наважитися їхати, не хотіла її одну залишати, бо бачила, якими некерованими ростуть племінники без мами, свекруха вже не могла собі дати раду з ними.

Зовиця мені в Італії на перших порах дуже допомогла, роботу гарну знайшла, і все пояснила, що й до чого, і я за це їй дуже вдячна.

Стала і я заробляти гроші.

– Нічого не витрачай, на житло складай, – повчала мене досвідчена сестра мого чоловіка.

А я так і робила. Отримувала по тисячі євро, 100 витрачала, а 900 відкладала. Додому я не їздила, бо не мала бажання. Дочка, навпаки, до мене в Італію приїжджала.

І так сталося, що тут в неї закохався онук синьйора, якого я доглядала. Марта моя дуже красива дівчина, і Маріо відразу звернув на неї увагу.

Я цього хлопця знаю, і він мені подобається – хороший, людяний, до дідуся часто любив заходити. Вони з Мартою спілкувалися більше року по телефону, а потім Маріо наполіг на тому, щоб Марта приїжджала до нього.

Тоді я сказала своє слово, що моя донька просто так жити не з ним не буде. На що Маріо відповів, що нема проблем, вони розпишуться.

Мій чоловік був дуже проти цього весілля, наче щось відчував. На розпис він не зміг приїхати, ми йому все лише по відеозв’язку показували. Зате, на церемонії одруження була його сестра, тітка не могла не привітати племінницю.

Суперечки почалися з того моменту, коли я вирішила всі зароблені гроші доньці на весілля подарувати. Яка різниця, як би я їх витратила? Я ж планувала за ці гроші купити їй квартиру в Україні, а так – віддам їх їй на придбання житла тут, в Італії.

Першою на сполох забила зовиця, вона спочатку мене намагалася відговорити від цього вчинку, а коли зрозуміла, що я вже прийняла рішення, вона стала дзвонити моєму чоловікові і свекрусі, щоб ті мене спам’ятали.

– То виходить, що я даремно тебе аж на 7 років відпустив, бо ми як жили в двокімнатній квартирі, так і продовжуватимемо, – каже чоловік.

– Так я що, чужим людям гроші віддала, я ж нашій дитині, – кажу.

– У дитини тепер є чоловік, от нехай він її і забезпечує, – мудрує мій чоловік.

– Ага, так як ти мене забезпечив? – не витримала я.

Він дуже образився, навіть припустив, що в мене тут, в Італії, теж хтось з’явився, тому я пробую закинути тут якір, як він сам каже.

Якщо чесно, то мені його претензії вже так набридли, що я вже і сама подумую, чи не залишитися мені тут, в Італії, з дочкою.

Зараз сестра чоловіка на мене зла, свекруха теж, а сам чоловік навіть про розлучення почав говорити, бо на їхню думку я не виконала свою місію – не збудувала традиційний великий заробітчанський будинок, в якому б ми з чоловіком змогли провести старість.

Дочці гроші я ще не віддала, але вона вже знає, що я маю такий намір. А чоловік категорично проти, щоб я це робила, тому я просто розгубилася, і не знаю яке рішення буде правильним.

Виходить, що не було грошей – не було проблем.

А ваша думка яка?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.