fbpx
Життєві історії
– Невже за стільки років тобі важко було навчитися варити нормальний борщ? – почав звинувачувати мене чоловік. – Якщо твоя мама тебе не навчила, то треба було піти до моєї мами і запитати. В той день чоловік прийшов з роботи, я зварила борщ, який йому не сподобався. І лише пізніше я зрозуміла, що борщ тут ні до чого

З першим чоловіком у мене життя не склалося, практично відразу у нас з’явилися якісь непорозуміння. Щоб я не зробила, все було не так, але я терпіла, бо у нас росла донечка.

А одного разу він прийшов з роботи втомлений і роздратований. Я якраз зварила борщ. Він подився на тарілку і сказав, що мій борщ не смачний, і їсти його він не буде.

– Невже за стільки років тобі важко було навчитися варити нормальний борщ? – почав звинувачувати мене чоловік. – Якщо твоя мама тебе не навчила, то треба було піти до моєї мами і запитати.

Я мовчала, бо знала, що в таких ситуаціях з ним сперечатися важко. Головна претензія у чоловіка була та, що буряк я порізала, а його мама тре на терці і підтушковує. Він вважав, що так значно смачніше.

Але справа виявилася не в борщі. У чоловіка на той момент вже була інша жінка, от він і чіплявся до всього.

Чоловік залишив нас з донькою, коли їй було 10. З того часу я виховувала її сама. Спочатку було дуже важко, мені хотілося зустріти надійну і вірну людину. Але час минав. Я поринула у виховання і розвиток дитини. Фортепіано, вокал, уроки англійської мови – весь мій вільний час йшов на заняття.

Тут непомітно і підкралися 40 років. Дочка вже поступила в університет і додому приїжджала рідко. Я потихеньку готувала себе до ролі бабусі. А ось про жіноче щастя зовсім не думала. І тут раптом все моє налагоджене, неквапливе життя змінилася в одну мить.

Пам’ятаю, то літо було спекотним. Я займалася звичними домашніми справами, відкривши всі вікна в квартирі, щоб дихалося легше. На плиті тим часом «доходив» борщ. Після того, як чоловік мене кинув, я не любила цю страву, але в той день мені дуже захотілося саме борщу.

В якийсь момент, я, повернувшись помітила чоловіка. Він стояв біля мого вікна (живу на першому поверсі) і уважно спостерігав за мною.

Наші очі зустрілися. Я помітила, як він зніяковів, почав вибачатися, сказавши, що аромат мого борщу нагадав запах страви, яку готувала його мама. Не знаю чому, але я запросила незнайомця спробувати мій борщ.

Пізніше з’ясувалося, що чоловіка звати Олександр, і він виявився моїм новим сусідом. Гарний, освічений, тактовний.

Того вечора ми довго розмовляли. Виявилося, що у нас багато спільного. Ось так почалася моя казка. Через пів року ми одружилися. А недавно у нас був ювілей.

Ось уже десять років ми разом. За цей час ми відвідали багато країн, відкрили невеликий бізнес і добудували наш будинок. Мені вже 50, і я знаю, що попереду нас чекає багато нового і цікавого. Але мене до цих пір не покидає думка, як склалося б моє життя, якби в той день я не зварила борщ.

Фото ілюстративне – forum.kinozal.

You cannot copy content of this page