fbpx
Життєві історії
Невістка хоче, щоб я купувала онукам дорогі подарунки: екологічно чисті, якісні, не з дешевого кіоску. Інколи я останні копійки на них витрачаю, доводиться позичати навіть. А якось я прийшла до них в гості. Побачила, що весь конструктор розгублений, машинки поламані, ляльки брудні. Мені так прикро стало. Батьки невістки живуть далеко, надсилають посилки з варенням і невеликими сувенірами, а мені треба останні копійки віддавати, щоб витратитися на іграшку, яку через два дня зламають? Наближається день народження внука, вирішила, що спечу торт і все

Я мама. Маю 2 сина. Обоє вже дорослі люди. Старший, Іван, одружився і у нього вже теж двоє дітей: хлопчик та дівчинка. А молодший, Анатолій, ще поки лише закінчує університет. З їхнім батьком ми давно розлучилися, він нам не допомагає зовсім. Іван живе окремо від мене вже давно, тому зараз моя основна сім’я – це я і мій молодший син, Анатолій. Живемо ми тільки на мою зарплату, я працюю кухаркою, а грошей на навчання Анатолія потрібно дуже багато, самі розумієте, яка це велика ноша на плечах у однієї жінки. Щоб заробити ще якусь додаткову копійку іноді беру замовлення на дім: роблю святкові салати, гарячі страви, а недавно навіть торти почала пекти, вчуся робити все, на що є попит і що мене люди просять готувати. Загалом – кручусь як всі одинокі матусі, а в грошах завжди маю нестачу, якби я не викладалася.

Але проблема навіть не в цьому, що мені зараз живеться непросто, а в складних стосунках з моєю невісткою – дружиною старшого сина, Івана. Невістка хоче, щоб я дарувала хороші подарунки їх дітям, своїм онукам. Дівчинці 7 років, хлопчикові – 4, і я весь час зі смутком чекаю їх дня народження або Нового року, тому що подарунки завжди обговорюються, вони мені їх замовляють, а я маю щось придумати, якось викрутитися, на всьому економити, щоб придбати їх дітям. Спочатку було простіше: коли народилася внучка, я дарувала одяг та іграшки-брязкальця. До речі, і тоді невістка постійно задавала мені питання: “чи хорошої якості іграшка”, “чи не в дешевому кіоску я її купила”, “чи екологічно вони чисті”. Але у мене не було грошей купувати їх в дуже дорогому дитячому магазині, і все ж щось найдешевше я все одно не купувала, намагалася знайти щось хороше, але прийнятне для мене, за мої гроші.

Потім внучка моя стала рости, і пішли вже запити набагато серйозніші та дорожчі, були навіть такі іграшки, про які я вперше чула, навіть не знала, що воно таке. Тоді невістка довго мені щось пояснювала, включала комп’ютер і замовляла купити саме таку іграшку. Я крутилася як могла, позичала у друзів та рідних, особливо складніше стало, коли народився онук: подарунки стали набагато дорожчими і купувати їх потрібно було більше.

Але я якось весь час покірно до всього цього ставилося, поки не побачила одного разу таку сумну картину, коли прийшла до дітей в гості. Конструктор весь розкиданий по всіх кутках, машинки, які я купувала, всі переламані по запчастинах, ляльки теж усі брудні, планшет лежав під кріслом і вже навіть не вмикався. А багато іграшок я взагалі вже давно не бачила, а потім запитала невістку де вони, на що вона байдуже так відповіла:

– Ай, дітям вони не сподобалися, ми передарували їх вже давно!

Я засмутилася, не могла зрозуміти, адже я купувала їх на її ж замовлення! Я у них не так часто буваю вдома, завжди було чисто, коли я приходила, а тут побачила всі ці іграшки, які вже досить давно перетворилися на друзки, і мені так стало прикро!

Я кручусь з ранку до ночі, щоб забезпечити молодшого сина, ще й за навчання Анатолія плачу сама, сама у нього іноді шматок хліба забираю, щоб онуків порадувати, а ось як ці радості обертаються. Причому все ті іграшки, які валялися, були куплені мною зовсім недавно, вони ще нові мали бути.

Гаразд, внуки – вони ще маленькі, я все добре розумію, адже сама мама, але невістка з сином могли якось їм пояснити, що до речей треба ставитися дбайливо, адже вони чималих грошей коштують! Поважати працю старших! Або хоча б не замовляти дорогі подарунки, які я ледве тягну. Загалом, я зателефонувала Іванові, своєму старшому синові, і сказала:

– Ображайтеся, як хочете, але дорогі подарунки закінчилися. Хочете чогось якісного і дорогого – купуйте самі! На мене розраховуйте. Якщо ви не цінуєте моєї праці, то я старатися для вас теж більше не буду. Купуватиму те, що мені по кишені.

Мабуть, мої слова дійшли до невістки. Вона мені відразу подзвонила:

– Та як вам не соромно, хіба не розумієте, що це – діти, а подарунки – не вічні. Ви, напевно, забули, як ваші сини росли і іграшки ламали? Як тепер вашим внукам пояснити, що їх бабуся відмовляється на них витрачатися?

Так, у моїх синів теж були іграшки, які найчастіше купував їх батько, і потім сварив за зламані речі і неповазі до його праці.

Батьки невістки живуть далеко, надсилають посилки з варенням і невеликими сувенірами, а мені треба останні копійки віддавати, щоб витратитися на іграшку, яку через два дня зламають?

Загалом, не знаю, права я чи ні, скоро у внука черговий день народження, думаю, що спечу торт і все! Досить! Тепер уже все одно, будуть на мене ображатися онуки чи ні, я навіть підозрюю, що невістка проти мене їх налаштує, а синові буде це все байдуже. Але мої гроші летять в сміття, а потім – на вітер. Можливо рідні мене осудять. А хтось можливо і зрозуміє.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook