Я вийшла заміж доволі рано, і вже у 18 років я стала невісткою, бо чоловік привів мене жити до своєї мами.
Петро був старшим за мене на 10 років, але дуже швидко я зрозуміла, що главою нашої сім’ї є не він сам, а свекруха.
Вона втручалася абсолютно у всі сфери нашого життя, і чоловік завжди робив тільки те, що казала його мама, а моя думка не мала жодного значення.
Вона навіть мого сина сама назвала, не питаючи мене, чи я згідна.
Через рік у нас народився син, свекруха сама дала йому ім’я Петро – сказала, що у них всіх хлопців називають таким іменем.
Також мама чоловіка розповідала, як я маю виховувати свого сина.
Я робила лише так, як казала вона. Бо інакше в хаті спокою б не було.
За таких умов життя з чоловіком не складалося зовсім.
Я майже відразу зрозуміла, що помилилася, але назад дороги не було.
Петро став пізно приходити додому, часто заглядав у чарку, мене з собою нікуди не брав.
В гості до їхніх родичів він йшов із своєю мамою, а я з сином сиділа в цей час вдома.
Дуже часто мені хотілося просто все це залишити і втекти в світ за очі.
Але додому я повернутися не могла, я родом з села, з багатодітної родини, у батьків крім мене було ще четверо дітей.
Але мене не покидала думка втекти.
І ось одного разу з Іспанії приїхала наша сусідка.
Вона закликала мене до себе на каву, і я поскаржилася їй на своє життя, розповіла все як є, що не маю нічого свого і жити так більше не можу.
От тітка Анна мені і порадила їхати з нею на заробітки.
А щоб свекруха відпустила мене, вона прийшла до нас на наступний день і розповіла, що я за рік скільки грошей їм зароблю, що на пів життя вистачить.
Так хитрістю я виїхала в Іспанію. Свекруха погодилася залишитися з моїм сином, а Анна, як і обіцяла, відразу знайшла мені роботу.
Я з самого початку знала, що їду не на рік. На перших порах я присилала гроші свекрусі, а потім Анна мені порадила складати їх собі.
Повернулася я додому через 15 років, і відразу вирішила купити квартиру для сина.
І тут свекруха мене здивувала, порадила оформляти нерухомість на себе або на неї. Чоловіка мого на той час вже не стало.
Свекруху я не послухала, купила квартиру і відразу всі документи оформила на сина, якому на той час вже було 20 років.
Я відчувала провину перед ним, тому хотіла налагодити таким чином з ним стосунки.
Та Петро ставився до мене дуже холодно, наче до чужої. Я не зважала, бо розуміла чому так.
Далі я повернулася в Іспанію і тепер уже присилала синові гроші на ремонт, на меблі, на техніку.
Він завжди мені говорив, що у нього все добре, і мені цього було достатньо.
А в цьому році я приїхала і те, що побачила, мене просто ошелешило. Квартири немає, немає нічого абсолютно!
Син все продав. За борги… І ще винен велику суму.
Свекруха мене картає, каже, що попереджала, але ж я не розуміла до кінця, що відбувається.
А вона все знала, але вдіяти нічого не могла.
Син зі мною говорити не хоче, і пояснювати щось теж відмовляється. Звинувачує мене у тому, що це я у всьому винна.
Я віддала всі борги сина і знову поїхала на заробітки.
А свекруха знову мене картає, що я гроші на вітер пустила, бо коли приїду наступного разу, то нові синові борги буду віддавати.
А що мені робити? Я ж мама, хто як не я йому допоможе?
Чи може свекрусі таки видніше, як правильно поступати?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
