Моя невістка вже місяць зі мною не розмовляє, але не тому, що я їй зробила щось недобре, а тому, що не зробила так, як хотіла вона.
Справа в тому, що відразу після весілля мій син Дмитро привів до нас в квартиру свою дружину Світлану.
Я, звісно, не проти була, адже маю ще старшу доньку, вона жила окремо від нас.
Справа в тому, що я від своєї бабусі отримала у спадок однокімнатну квартиру у нашому місті і в ній якраз і жила наша розлучена донька, яка сама виховувала сина.
Квартира була документально оформлена на мене, але там жила донька наша з сином, адже свого житла у неї немає.
А невістка з нашим сином, після весілля стали жити з нами в нашій трикімнатній квартирі, ми з чоловіком їм виділили найбільшу кімнату.
Жили ми, звісно, непогано. Я характер маю спокійний, та й невістка Світлана також.
Хоча, правду сказати, відколи син привів до нас свою дружину, мені в своєму домі стало складно, адже довелося підлаштовуватися під людину чужу, ділитися усім з нею, розуміти, що вона частина моєї сім’ї відтепер, хоча я сама її не обирала.
Я не хочу сказати щось недобре про цю жінку, просто, хто є свекрухою, той зрозуміє мене, що побут і атмосфера в домі дуже змінюється з приходом невістки і звикнути до цього не дуже просто, потрібен час.
Та нарікати я не можу, бо Світлана дуже добра дружина для мого сина. Між ними щирі почуття, вона гарно доглядає за сином моїм і він став щасливим біля неї. Тому я, як мати, дуже раділа цьому.
Згодом ми з Світланкою звикли одна до одної, розуміли звички кожної і смаки. Часто готували щось разом, пили чай, спілкувалися, разом ходили на базар і їздили до сватів.
Загалом, життя пливло за течією і все було добре у нас.
Але останнім часом виникли труднощі у нас, чоловіка звільнили з роботи, працювала я сама.
Звісно, чоловік шукав роботу, але у його віці, а йому 59 знайти роботу непросто, коли так багато безробітних молодих. А на будівельні чи важкі роботи він піти не міг, адже здоров’я вже не те, йому важко працювати.
Я працюю одна, зарплата невелика – 9 тисяч гривень. Не дуже вистачає на життя, адже нам доводиться самим ще й комунальні платити, у дітей я нічого брати не хочу, вважаю, що якось не правильно це.
Та й донька допомогти мені нічим не може, хоч і заробляє непогано, але вона одна, дитина, та й ціни на все високі і комуналку за ту квартиру вона завжди платила сама.
Та якось звикли ми, я більше стала економити, адже розумію, що зараз усім людям важко.
А два місяці тому донька моя з сином поїхала з подругою за кордон. Вона сказала, що якийсь час там поживе, буде працювати в Ірландії, там гарна країна, дуже хороші умови зараз для українців, хоче покращити своє життя, поки є шанс.
Ми з чоловіком поговорили і я здала ту квартиру в оренду, щоб нам вистачало на життя, адже 7 тисяч гривень до нашого сімейного бюджету з ним гроші дуже добрі, тепер можемо з полегшенням жити.
Ми були задоволені. Та невістка, коли дізналася про це, дуже образилася на нас.
Світлана ображена, що ми з нею не порадилися про це. Мовляв доньку пустили жити окремо, а про сина не подумали зовсім.
Світлана незадоволена, адже каже, що ми не правильно вчинили, адже маємо змогу дати синові окреме житло, бо дочці давали. А якщо хотіли грошей, то могли їх кімнату здати в оренду і була б додаткова копійка.
Але я не хочу жити з чужими людьми під одним дахом!
Світлана дуже ображена на мене, а я не знаю, що мені робити тепер.
Вона не розмовляє ні зі мною, ні з батьком, і син бачу ходить засмучений, не хоче ні мене образити, ні дружину, я й сама вже не чіпаю його.
Думаю вже, а чи вірно я вчинила? Можливо, потрібно було пустити туди дітей, щоб жили окремо?
Фото ілюстративне.